Офіційний сайт відділення нотаріальної палати України у Вінницькій області

Податки та збори в нотаріальній діяльності

------.jpg

ПОДАТКИ ТА ЗБОРИ В НОТАРІАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

(офіційні розяснення, коментарі, судова практика)

«В разі колізії положень нормативно-правових актів, що регулюють права та обов’язки платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого мається можливість прийняти рішення на користь, як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків».

Принцип податкового законодавства.            

 

ЗМІСТ:

ВСТУПНЕ СЛОВО

           РОЗДІЛ І.   ЄДИНИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ВНЕСОК

 1.        Правовий аналіз листа Державної фіскальної служби України від 16.10.2014 № 7559/7/99-17-03-01-17 «Щодо відображення сум чистого доходу (прибутку) у звітності з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування фізичними особами — підприємцями та особами, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються незалежною професійною діяльністю» на відповідність діючому законодавству України

2.        Лист ПФУ від 26.03.2012 № 6924/03-20

3.          Узагальнююча податкова консультація щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), затверджена наказом ДПС України від 24.12.2012 № 1185

4          Лист ДФС України від 14.02.2015 №4979/7/99-99-17-03-01-17 "Про застосування норм законодавства"        

5.         Правовий висновок Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого щодо взаємовідносин приватних нотаріусів і Державної фіскальної служби України стосовно адміністрування єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування

     РОЗДІЛ ІІ.         ВІЙСЬКОВИЙ ЗБІР

6. Новації закону щодо сплати військового збору.

  РОЗДІЛ ІІІ.  ОБЛІК ДОХОДІВ І ВИТРАТ ПРИВАТНОГО НОТАРІУСА.

7.         Щодо документального підтвердження витрат нотаріуса.

8.         Порядок ведення книги обліку доходів і витрат

9.         Аналіз судової практики щодо включення тих чи інших витрат приватного нотаріуса до таких, що зменшують його податковий обов’язок.

РОЗДІЛ ІV.  ПОДАННЯ ПОДАТКОВОГО РОЗРАХУНКУ

10.  Порядок  подання нотаріусом податкового розрахунку

 

       РОЗДІЛ V.  1.    АЛГОРИТМ ПЛАНОВОЇ ВИЇЗНОЇ ДОКУМЕНТАЛЬНОЇ ПОДАТКОВОЇ ПЕРЕВІРКИ ДІЯЛЬНОСТІ НОТАРІУСА.  

ОСКАРЖЕННЯ ДІЙ ЧИ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДФС

11. Алгоритм планової виїзної документальної податкової перевірки діяльності нотаріуса.

12. Адмініcтративний порядок оскарження рішень ДФС.

13. Судовий порядок оскарження рішень ДФС.

    РОЗДІЛ VІ.  СУДОВА ПРАКТИКА

14. Постанова Ченігівського окружного адмінстративного суду від 18.12.2014 року

15. Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року

 

Шановні колеги!

В цей неспокійний час, коли наша країна переживає складні та іноді болючі процеси реформування практично всіх галузей життя, під час яких суспільно-політичні відносини змінюються настільки стрімко, що законодавець ледь поспіває з їх правовим регулюванням, або нашвидкоруч приймає не завжди якісний нормативний матеріал, в зв'язку з чим в правовому полі з'являється все більше прогалин та коллізій норм права, у нас, практиків, постійно зростає кількість запитань щодо вірного правозастосування, на які не завжди можливо знайти однозначні відповіді. Не залишилось остронь цих процесів і податкове законодавство.

Для того, щоб Ви мали можливість отримати різнопланову інформацію з питань оподаткування та сплати обов'язкових зборів, які пов'язані з нотаріальною діяльністю, ми підготували для Вас збірник з офіційними роз'ясненнями, аналітичними матеріалами, коментарями, що стосуються податкових правовідносин, а також судовою практикою з цих питань, яка була напрацьована за останні декілька місяців, для того, щоб Ви мали під руками оперативний матеріал, за допомогою якого зможете захистити свої права та інтереси від можливих порушень. Щиро сподіваємось, що цей збірник стане Вам у нагоді.

Голова методичної ради відділення

Нотаріальної палати України

у Вінницькій області                                                                                              О.В. Варламов

                                                                                             

  

РОЗДІЛ         1.  ЄДИНИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ВНЕСОК З НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА ПІДСУМКАМИ 2014 РОКУ

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі — Закон № 2464):

      єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування           (далі — єдиний внесок) — консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування  (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону);

      максимальна величина бази нарахування єдиного внеску — максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону);

      мінімальний страховий внесок — сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону);

      платник єдиного внеску — фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону).

Відповідно до п. 14.1.226 ст. 14 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність — участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою — підприємцем та використовує найману працю не більш, як чотирьох фізичних осіб.   В статті 8 Закону № 2464 зазначено, що Єдиний внесок не входить до системи оподаткування; порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування — ПКУ, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Статтею 9 Закону № 2464 визначено порядок обчислення і сплати єдиного внеску:

«Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 Закону, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, для яких звітним періодом є календарний рік».

Єдиний внесок з нотаріальної діяльності  сплачується за обов’язковою ставкою 34,7% від бази.

Базою для справляння єдиного внеску є сума доходу (прибутку) , отриманого від нотаріальної діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток) .

Максимальна величина визначена бази нарахування обмежена 17 розмірами  прожиткового мінімуму  для працездатних осіб.

Нотаріус обчислює  суму єдиного внеску на підставі даних річної податкової декларації.

Нотаруси сплачують єдиний внесок один раз на рік – до 01 травня наступного за звітним року.

Порядок справляння єдиного соціального внеску регламентують такі нормативно-правові акти:

1. Закон України«Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI;

2.  Інструкція «Про порядок нарахування і сплати Єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , затверджена казлм мін доходів від 09.09.2013 року № 455.

3. Порядок формування та подання страхувальниками  звіту щодо сум  нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове  державне соціальне срахування, затверджений наказом Міндоходів  від 09.09.2013 року № 454

Адміністрування єдиного соціального внеску

            Після утворення Державної фіскальної служби України і затвердження відповідного Положення від 21 травня 2014 р. № 236, остання перебрала на себе повноваження з адміністрування ЄСВ.

            Так, ДФС:

  1. здійснює адміністрування єдиного внеску в порядку, встановленому законом, забезпечує контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою його нарахування та сплати до бюджету і відповідних позабюджетних фондів;
  2. контролює своєчасність подання платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності, своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати єдиного внеску;
  3. здійснює контроль за дотриманням законодавства щодо адміністрування єдиного внеску;
  4. здійснює облік платників єдиного внеску;
  5. здійснює застосування фінансових санкцій до платників єдиного внеску;
  6. здійснює стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску з платників;
  7. ініціює застосування до платників єдиного внеску судових процедур банкрутства;
  8. готує пропозиції щодо прогнозу доходів бюджетів і надходжень єдиного внеску з урахуванням прогнозу макроекономічних показників і тенденцій розвитку світової економіки;
  9. надає консультації відповідно до Податкового та Митного кодексів України, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску;
  10. забезпечує ведення реєстру страхувальників єдиного внеску;
  11. проводить аналіз надходження єдиного внеску, вивчає вплив макроекономічних показників і змін законодавства на його надходження, розробляє пропозиції щодо збільшення їх обсягу та зменшення втрат бюджету;
  12. складає звітність щодо сплати єдиного внеску;
  13. здійснює контроль та забезпечує надання допомоги у стягненні недоїмки з єдиного внеску в міжнародних правовідносинах за запитами компетентних органів іноземних держав

Правовий аналіз

листа Державної фіскальної служби України від 16.10.2014 № 7559/7/99-17-03-01-17

«Щодо відображення сум чистого доходу (прибутку) у звітності з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування фізичними особами — підприємцями та особами, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються незалежною професійною діяльністю»

на відповідність діючому законодавству України

 16 жовтня Державною фіскальною службою України було видано лист «Про надання роз’яснення» щодо відображення сум чистого доходу (прибутку) у звітності з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування фізичними особами — підприємцями та особами, які забезпечують себе роботою самостійно, тобто займаються незалежною професійною діяльністю.

Цим листом самозайнятим особам, зокрема приватним нотаріусам, пропонується розраховувати суму єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на підставі Книги обліку доходів та витрат шляхом ділення річного чистого доходу  на кількість календарних місяців, при цьому, в разі відсутності доходу в певному місяці, не сплачувати за такий місяцьєдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Проаналізувавши діюче законодавство України з цього питання, вважаємо, що лист Державної фіскальної служби України від 16.10.2014 № 7559/7/99-17-03-01-17 порушує вимоги Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», а також нормативні акти, які були видані на виконання цього Закону (до речі, вказаний лист не опублікований на офіційному сайті Державної фіскальної служби та відсутній на офіційних юридичних веб-порталах).

 І. Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464):

єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) — консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування  (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону);

максимальна величина бази нарахування єдиного внеску — максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону);

мінімальний страховий внесок — сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону);

платник єдиного внеску — фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону).

Відповідно до п. 14.1.226 ст. 14 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність — участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш, як чотирьох фізичних осіб.

Стаття 1. Податкового кодексу України визначає сферу дії Податкового кодексу України, а саме:

«1.1. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування…».

У статтях 8, 9, 10 Податкового кодексу України міститься вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, і в цьому переліку немає Єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Таким чином сфера дії Податкового кодексу України не поширюється на Єдиний внесок, Податковий кодекс України не регулює відносини, що виникають у сфері справляння Єдиного внеску. 

ІІ. На підставі ст. 6 Закону № 2464 було видано наказ Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 № 454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», в пункті 3.4 якого зазначено:

«Фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, у тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, самі за себе формують та подають до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 1 травня року, наступного за звітним періодом. 

Звітним періодом для них є календарний рік. Звіт подається за формою згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку № 454».

В таблиці 3 в другій графі зазначається сума доходу, заявлена в податковій декларації.

Згідно з п. 4 ст. 178 п.4 ПКУ фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року, який відповідно до ст. 34 ПКУ є  податковим періодом.

Відповідно до ст. 46 ПКУ податкова декларація, розрахунок — це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Форма податкової декларації була затверджена наказом Міністерства доходів і зборів України від 11.12.2013 № 793, в якій в розділі IV «Доходи отриманні фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність» вказуються суми доходу, витрат та податку за себе для зазначених осіб за календарний рік.

Таким чином, сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок в графі «усього» таблиці 3додатка 5 до Порядку № 454  має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.

ІІІ. Цей висновок підтверджується наказом Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 № 455 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», в якому зазначено: платники, визначені підпунктом 4 п. 2.1 розділу II Інструкції (фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно) сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 01 травня наступного року на підставі даних річної податкової декларації.

Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

IV. Необхідно звернути увагу на те, що жоден з приведених нормативних актів, що регулює сплату внесків до Пенсійного фонду України, не містить посилань на Книгу обліку доходів та витрат при проведенні розрахунку єдиного внеску.

Єдина вимога — це відповідність річній податковій декларації.

V. Законом України від 04.07.2013 № 406-VII було внесено зміни до Закону № 2464, відповідно до яких центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надає роз’яснення з питань застосування законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, а Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань взаємодіє в установленому законодавством порядку з центральним органом виконавчої влади.

На виконання вказаної норми Закону № 2464 було видано спільний лист Міністерства доходів та зборів України та Пенсійного фонду України від 27.12.2013 № 21052/5/99-99-17-03-01-16; № 36398/05.10, згідно з яким Міністерство доходів і зборів України та Пенсійний фонд України повідомляє, що консультації з питань ведення Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, включаючи питання заповнення таблиць 5–9 додатка 4, всіх таблиць додатка 5, додатка 6 та додатка 7 звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.09.2013 за № 1628/24160, надають органи Пенсійного фонду України.

Відповідно до роз’яснення Пенсійного фонду України «Опис формату звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування органам Пенсійного фонду України відповідно до Порядку, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1014/18309, враховуючи зміни постанови правління Пенсійного фонду № 18-1 від 23.06.2011, зміни постанови правління Пенсійного фонду № 24-1 від 10.12.2012» особи, які забезпечують себе роботою самостійно, тобто займаються незалежною професійною діяльністю, формують та подають звіт згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку. У графі 2 таблиці 3 додатка 5 «Сума доходу, заявлена в податковій декларації» відображаються в розрізі місяців суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяльності та задекларованого до органу податкової служби за результатами звітного року.

При цьому слід зазначити, що у графі 3 таблиці 3 додатка 5 зазначені особи самостійно визначають суму доходу у розрізі кожного місяця відповідного звітного року.

Зауважимо, що ці роз’яснення є діючими, вони в повному обсязі відповідають вимогам Закону № 2464.

VI. Кожен громадянин України зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Законом (ст. 67 Конституції України).

В проаналізованому вище листі пропонується робити місячні розрахунки за Книгою обліку доходів та витрат, що суперечить ст. 178 ПКУ, та в разі відсутності місячного доходу при заповнені таблиці 3 додатка 5 Звіту з єдиного внеску проставляти прочерк (в паперовому виді) або залишати незаповненими (в електронному вигляді).

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV встановлено, що страховий стаж — період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Таким чином, порядок заповнення звіту з єдиного внеску, запропонований влисті Державної фіскальної служби України від 16.10.2014 № 7559/7/99-17-03-01-17, порушує конституційне право приватних нотаріусів на забезпечення державною пенсією.

VII. Квінтесенція аналізу чинного податкового законодавства доводить, що оподаткований дохід нотаріуса з'являється виключно наступного року який слідує за звітним, а не на протязі року кожного поточного місяця.

Також за Податковим кодексом України наявність витрат у нотаріуса визначається отриманням довідки про взяття на облік у контролюючих органах (стаття 65, 178 ПКУ) і це єдина вимога для врахування витрат.

Знов таки ПКУ вимагає від приватного нотаріуса вести облік доходів і витрат такої діяльності, але цей облік не встановлює процедуру звітності.

Відповідно діюче пенсійне законодавство України логічно дозволяє такому платнику зборів самостійно визначати суму доходів у розрізі кожного місяця відповідного звітного року з метою максимального забезпечення отримання кожним громадянином України належної трудової пенсії.

Загальний висновок

Вимагаючи проведення перерахунку сплаченого єдиного внеску та заповнення звіту з єдиного внеску згідно з листом Державної фіскальної служби України від 16.10.2014 № 7559/7/99-17-03-01-17, який не є ані Законом, ані нормативним актом, який має бути зареєстрований відповідно до вимог чинного законодавства, працівники Державної фіскальної служби порушують вимоги Закону № 2464 та конституційні права приватних нотаріусів.

Відповідно до підпункту 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 «Про Державну фіскальну службу України» посадові особи контролюючих органів, Державної фіскальної служби України зобов’язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно згідно з ПКУ та законами України, Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

 Використані закони та нормативні акти

1.      Конституція України.

2.      Закон України від 08.07.2010  № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

3.      Податковий кодекс України.

4.      Закон України від 04.07.2013 № 406-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи».

5.      Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

6.      Постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 «Про Державну фіскальну службу України».

7.      Наказ Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 № 454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

8.      Наказ Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 № 455 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

9.      Лист Міністерства доходів та зборів України та Пенсійного фонду України від 27.12.2013 № 21052/5/99-99-17-03-01-16;  № 36398/05.10.

10.  Роз’яснення від 13.08. 2013 Пенсійного фонду України «Опис формату звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування органам Пенсійного фонду України відповідно до Порядку, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1014/18309, враховуючи зміни постанови правління Пенсійного фонду № 18-1 від 23.06.2011, зміни постанови правління Пенсійного фонду № 24-1 від 10.12.2012, зміни постанови правління Пенсійного фонду № 12-1 від 22.07.2013».

11. .Роз’яснення від 23.10.2013 Головного управління Міндоходів у Київській області «Єдиний соціальний внесок».

З повагою,

Президент Громадської організації

«Асоціація нотаріусів міста Харкова

та Харківської області»                                                      В. М. Марченко

 

ПЕНСІЙНИЙ ФОНД УКРАЇНИ
ЛИСТ
26.03.2012 № 6924/03-20

            Пенсійний фонд України розглянув лист щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування особою, яка забезпечує себе роботою самостійно - займається незалежною професійною діяльністю, і повідомляє.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон) платниками єдиного внеску є особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

            Вищезазначені платники сплачують єдиний внесок у розмірі 34,7 відсотка із сум доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток) (пункт 2 частини 1 статті 7 та частина 11 статті 8 Закону).
            У 2011 році мінімальний страховий внесок за кожен місяць для таких платників становить: січень - березень - 326,53 грн. (941 грн. х 34,7%); квітень - вересень - 333,12 грн. (960 грн. х 34,7%); жовтень - листопад - 341,80 грн. (985 грн. х 34,7%); грудень - 348,39 грн. (1004 грн. х 34,7%).

            Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску за кожен місяць у 2011 році становить: січень - березень - 14115 грн. (941 грн. х 15); квітень - вересень - 14400 грн. (960 грн. х 15); жовтень - листопад - 16745 грн. (985 грн. х 17); грудень - 17068 грн. (1004 грн. х 17).

            Зазначені особи сплачують єдиний внесок до 1 квітня року, наступного за звітним роком, на підставі даних річної податкової декларації та подають до органів Пенсійного фонду за місцем проживання звіт згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , який затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 р. № 22-2 (зі змінами) та зареєстровано у Міністерстві юстиції України 01.11.2010 р. за № 1014/18309.
При цьому слід зазначити, що у графі 3 таблиці 3 додатка 5 цього Порядку такі особи самостійно визначають суму доходу у розрізі кожного місяця відповідного звітного року з урахуванням вищенаведеного.

Директор департаменту надходження доходів                       В. Литвиненко

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказ ДПС України

24.12.2012 № 1185

Узагальнююча податкова консультація щодо

деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів)

В Узагальнюючій податковій консультаціївживаються такі скорочення:

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-ІV зі змінами та доповненнями – ГКУ;

Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями – ПКУ;

Закон України від 02 вересня 1993 року № 3425 „Про нотаріат” зі змінами та доповненнями – Закон № 3425;

Закон України від 05 липня 2012 року № 5076 „Про адвокатуру та адвокатську діяльність” – Закон № 5076.

Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПКУ самозайнята особа – платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Оподаткування доходів фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність здійснюється відповідно до положень статті 178 Розділу IV „Податок на доходи фізичних осіб” ПКУ.

У пункті 178.1 статті 178 ПКУ зазначено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов’язані стати на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати свідоцтво про таку реєстрацію згідно зі статтею 65 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого пункту 65.1 статті 65 ПКУ фізичні особи, умовою ведення незалежної професійної діяльності яких згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності, протягом 10 календарних днів після такої реєстрації зобов'язані стати на облік в органі державної податкової служби за місцем свого постійного проживання.

Пунктом 178.2 статті 178 ПКУ передбачено, що доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу, тобто за ставкою 15 відсотків бази оподаткування, а в разі перевищення десятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення.

            Згідно з пунктом 178.3 статті 178 ПКУ оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об'єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.

Для визначення бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб розраховується середньомісячний оподатковуваний дохід.

Під час виплати суб'єктами господарювання - податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов'язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії свідоцтва про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця.

Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності та подавати податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб, тобто до 1 травня року, що настає за звітним.

Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником податку самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.

При цьому до 1 серпня року, що настає за звітним, самозайнята особа зобов'язана самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій податковій декларації (стаття 179.7 ПКУ).

Нормами чинного ПКУ не передбачено конкретного переліку витрат для фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Основним критерієм для обґрунтування витрат, що зменшують дохід для визначення об'єкта оподаткування, є їх належність та необхідність для провадження незалежної професійної діяльності.

Щодо оподаткування доходів приватних нотаріусів

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлюється Законом № 3425, абзацом другим статті 3 якого визначено, що нотаріус не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів господарських організацій, кредитно-фінансових установ, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової та творчої, у вільний від роботи час.

У зв'язку з викладеним, а також з метою забезпечення дотримання загальних принципів оподаткування, передбачених статтею 4 ПКУ, при визначенні сукупного чистого доходу доцільно враховувати витрати приватних нотаріусів, які пов'язані з організацією нотаріальної діяльності та обумовлені вимогами Закону № 3425.

До витрат приватного нотаріуса можуть бути віднесені, зокрема:

- оренда робочого місця нотаріуса, у тому числі його поточний ремонт, обладнання пандусу для під’їзду інвалідів;

- страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса;

- технічне забезпечення діяльності робочого місця нотаріуса та його обслуговування:

а) охоронна та пожежна сигналізація;

б) металеві двері або металеві ролети;

в) металеві грати, захисні ролети та броньована ударостійка плівка на вікнах;

г) металеві шафи;

д) вогнестійкий сейф;

е) інформаційна вивіска;

є) обслуговування технічного обладнання (комп'ютери, у тому числі їх програмне забезпечення, принтери, сканер, ксерокс, факс, телефон тощо);

ж) підключення та користування мережею Інтернет без обмеження кількості провайдерів, включаючи мобільний Інтернет;

з) телекомунікаційні послуги;

и) меблі;

- програмне забезпечення, користування електронною базою законодавства;

- встановлення, обслуговування та користування державними та єдиними реєстрами;

- виготовлення печатки, штампів з текстами посвідчувальних написів;

- витрати на придбання спеціальних бланків нотаріальних документів та ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, книг, журналів реєстрації (обліку), передбачених номенклатурою;

- витрати на придбання канцелярського приладдя (картонажі, архівні папки, твердий картон, канцелярський папір, технічні засоби для прошивання документів тощо);

- витрати на забезпечення збереження документів нотаріального діловодства;

- проходження підвищення кваліфікації, участь у короткотермінових семінарах, міжнародних семінарах, симпозіумах, науково-практичних конференціях; удосконалення професійної майстерності; навчання в школі молодого нотаріуса; придбання та передплата юридичної літератури (книг, журналів, дисків, програм тощо);

- оплата праці та обов'язкові нарахування на фонд оплати праці помічників, секретарів, стажистів (найманих працівників);

- сплата внесків до Пенсійного фонду України, у тому числі на користь найманих працівників, та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- відкриття рахунків у банках та їх розрахунково-касове обслуговування (депозитні рахунки);

- витрати на поштові та кур'єрські послуги, необхідні для ведення нотаріальної діяльності.

Щодо оподаткування доходів фізичних осіб, які займаються

незалежною адвокатською діяльністю

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом № 5076, статтею 1 якого визначено що, адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатською діяльністю визнається незалежна професійна діяльність адвоката зі здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

До інших видів правової допомоги відносяться види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (підпункт 6 пункту 1 статті 1 Закону № 5076).

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПКУ незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Виходячи з викладеного фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності. При цьому чинним законодавством не заборонено фізичній особі, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, бути підприємцем та здійснювати іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

При визначенні сукупного чистого доходу фізичних осіб, які здійснюють незалежну адвокатську діяльність доцільно враховувати витрати, пов'язані з організацією такої діяльності та обумовлені вимогами Закону      № 5076.

До витрат адвоката можуть бути віднесені, зокрема:

- орендна плата за користування приміщенням, яке є робочим місцем адвоката, у тому числі його поточний ремонт, обладнання пандусу для під’їзду інвалідів;\

- технічне забезпечення діяльності робочого місця адвоката та його обслуговування (охоронна та пожежна сигналізація, вогнестійкий сейф, інформаційна вивіска, металеві двері або металеві ролети);

- обслуговування технічного обладнання (комп'ютери, у тому числі їх програмне забезпечення, принтери, сканер, ксерокс, факс, телефон тощо);

- витрати на виготовлення печаток та штампів, а також їх заміну;

- сплата щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування;

- відкриття рахунків у банках та їх розрахунково-касове обслуговування (депозитні рахунки);

- оплата праці та обов'язкові нарахування на фонд оплати праці помічників, секретарів, стажистів (найманих працівників);

- проходження підвищення кваліфікації адвокатом; участь у короткотермінових семінарах, симпозіумах, науково-практичних конференціях; удосконалення професійної майстерності. Придбання та передплата юридичної літератури (книг, журналів, дисків, програм тощо);

- витрати на збирання доказів, отримання висновків спеціалістів (експертів) відповідно до умов договору про надання правової допомоги;

- витрати на користування електронною базою законодавства;

- витрати на підключення та користування мережею Інтернет;

- виготовлення бланків (у тому числі ордерів) із зазначенням прізвища, імені та по батькові адвоката, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

- придбання канцелярського приладдя;

- сплата адвокатами внесків до Пенсійного фонду України, у тому числі на користь найманих працівників, та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- програмне забезпечення;

- поштові та кур'єрські послуги, необхідні для виконання адвокатської діяльності;

- витрати на послуги телекомунікаційного зв’язку, електронні цифрові підписи для ведення бухгалтерського та податкового обліку та для подання податкової звітності, звітності до органів статистики, Пенсійного Фонду України, інших фондів загальнообов'язкового державного страхування.

Директор Департаменту

оподаткування фізичних осіб                                                          В.В. Бусарєв

 

 ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЛИСТ  

від 14.02.2015 №4979/7/99-99-17-03-01-17  

                                                                       Головні управління ДФС в областях, місті Києві,

 Міжрегіональне головне управління ДФС –

Центральний офіс з обслуговування великих платників

Про застосування норм законодавства

Державна фіскальна служба України у зв'язку з набранням чинності 01 січня 2015 року Законом України від 28 грудня 2014 року № 77–VIIІ ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці ” (далі – Закон № 77), яким, зокрема, внесено зміни до статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464 „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон № 2464) повідомляє.

Роботодавці нараховують єдиний внесок на суму нарахованої зарплати за видами виплат, які включають основну й додаткову заробітну плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т. ч. у натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці (ст. 7 Закону № 2464).

Статтею 8 Закону № 2464 передбачено, якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника. Умовою застосування зазначеної норми є перебування найманого працівника у трудових відносинах повний календарний місяць.

У разі звільнення або прийняття працівника на основне місце роботи протягом місяця, в якому нарахована заробітна плата за відпрацьований час не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, сума єдиного внеску розраховується з фактично нарахованої заробітної плати незалежно від її розміру.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставки єдиного внеску, встановлені частиною п’ятою статті 8 Закону № 2464, застосовуються до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

 Щодо нарахування заробітної плати (доходів) фізичним особам, які працюють за сумісництвом (неосновне місце роботи).

Законом № 2464 передбачено, що основне місце роботи – це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) трудова книжка – це основний документ про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.

Відповідно до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 28.06.1993 № 43, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.06.1993 за № 76 (далі – Положення), сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації  або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Робота за сумісництвом в трудовій книжці зазначається окремим рядком. Запис відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі – Інструкція).

Оскільки трудова книжка є основним документом про трудову діяльність, а період роботи за сумісництвом вноситься до неї за бажанням працівника, то його основним місцем роботи вважається місце роботи, де такий працівник працює на підставі укладеного трудового договору та де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої заноситься відповідний запис про роботу. 

Враховуючи зазначене, для сумісників базою нарахування єдиного внеску є фактично нарахована заробітна плата незалежно від її розміру. При цьому роботодавець має право отримати від такого працівника (сумісника) підтвердження про місце основної роботи.

Пунктом 2.7 Інструкції передбачено, що у разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу.

Додатково повідомляємо, що перелік робіт, які не є сумісництвом, визначено у Додатку до Положення.

Приклад: нарахування та утримання єдиного внеску із зарплати особи, яка працює за сумісництвом (неосновне місце роботи).

Умова:

Заробітна плата сумісника в січні 2015 року – 1100,00 грн.

Нараховуємо та утримуємо єдиний внесок:

нараховано єдиний внесок за ставкою 36,76 відс. (умовно) у розмірі 404,36 грн. (1100,00 х 36,76 відс.),

утримано єдиний внесок за ставкою 3,6 відс. у розмірі 39,60 грн. (1100,00 х 3,6 відс.).

 Щодо нарахування заробітної плати (доходів) фізичним особам, які працюють за основним місцем роботи на 0,75 ставки (умовно), де заробітна плата складає менше мінімальної (1000,00 грн.).

Основне місце роботи – це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору та знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Якщо база нарахування єдиного внеску за місяць менша, ніж розмір мінімальної заробітної плати, то база для нарахування визначається як добуток розміру мінімальної заробітної плати та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.

Отже, підприємство має нарахувати єдиний внесок виходячи з мінімальної заробітної плати. При цьому утримання єдиного внеску із заробітної плати (доходу) найманого працівника здійснюється із фактично нарахованої заробітної плати (доходу).

Приклад: нарахування та утримання єдиного внеску із зарплати особи, яка працює на підприємстві на 0,75 ставки (основне місце роботи), заробітна плата – 1000 грн.

Умова:

Заробітна плата у січні 2015 року за основним місцем роботи на 0,75 ставки – 1000,00 грн.

Нараховуємо та утримуємо єдиний внесок:

нараховано єдиний внесок за ставкою 36,76 відс. (умовно) у розмірі  447,74 грн. (1218,00 х 36,76 відс.),

утримано єдиний внесок за ставкою 3,6 відс. в розмірі 36,0 грн. (1000,00 х 3,6 відс.).

Щодо нарахування заробітної плати (доходів) фізичним особам, які працюють за суміщенням професій (посад).

Відповідно до статті 105 КЗпП працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника.

Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

Отже, суміщення професій (посад) – це виконання працівником поряд із своєю основною роботою, визначеної трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) у межах робочого часу за основною роботою на одному і тому самому підприємстві, установі, організації за згодою працівника, якщо це економічно доцільно та не призводить до погіршення якості виконуваних обов'язків.

Слід відрізняти умови роботи за сумісництвом та суміщення професій (посад). Передумовою як для суміщення професій (посад), так і для сумісництва є наявність у штатному розписі вакантної посади. За відсутності вакансії суміщення або сумісництво неможливо.

Питання суміщення посад регламентується Порядком тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-XII, у частині, що не суперечить чинному законодавству.

Також є чинним Порядок та умови суміщення професій (посад), затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 04 грудня 1981 року № 1145, пунктом 15 якого визначено, що на керівників підприємств, установ і організацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів, відділів, цехів, служб і їх заступників дія цієї постанови не поширюється, тобто доплати за суміщення їм не встановлюються.

Отже, для працівників, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, додаткову роботу за іншою професією (посадою), це є основним місцем роботи.

Відповідно, якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.

Приклад 1: працівник працює на підприємстві на 0,75 ставки (основне місце роботи). На цьому підприємстві він також виконує обов’язки за суміщенням на 0,25 ставки.

Умова:

Заробітна плата у січні 2015 року за основним місцем роботи на 0,75 ставки – 913,50 грн., за суміщенням на 0,25 ставки – 325,0 грн. (сумарно нараховано 1238,50 грн.)

Нараховуємо та утримуємо єдиний внесок:

нараховано єдиний внесок за ставкою 36,76 відс. (умовно) у розмірі 455,27 грн. (1238,50 х 36,76 відс.),

утримано єдиний внесок за ставкою 3,6 відс. в розмірі 44,59 грн. (1238,50 х 3,6 відс.).

Приклад 2: працівник працює на підприємстві на 0,5 ставки (основне місце роботи). На цьому підприємстві він також виконує обов’язки за суміщенням на 0,25 ставки.

Умова:

Заробітна плата у січні 2015 року за основним місцем роботи на 0,5 ставки – 675,0 грн., за суміщенням на 0,25 ставки – 325,0 грн. (сумарно нараховано 1000,0 грн.)

Нараховуємо та утримуємо єдиний внесок:

нараховано єдиний внесок за ставкою 36,76 відс. (умовно) у розмірі 447,74 грн. (1218,00 х 36,76 відс.),

утримано єдиний внесок за ставкою 3,6 відс. в розмірі 36,0 грн. (1000,00 х 3,6 відс.).

 Щодо нарахування заробітної плати (доходів) фізичним особам, які частину місяця або повний місяць перебували у відпустці без збереження заробітної плати.

Законом України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР „Про відпустки” (далі – Закон № 504) передбачено такі види відпусток: щорічні, додаткова відпустка у зв’язку з навчанням, творча відпустка, соціальні відпустки, відпустка без збереження заробітної плати.

Умови надання відпустки без збереження заробітної плати регламентуються розділом VI Закону № 504.

Відпустки без збереження заробітної плати є двох видів:

що надаються в обов'язковому порядку у випадках, передбачених законодавством (ст. 25 Закону № 504);

за згодою між працівником і роботодавцем (ст. 26 Закону № 504).

У першому випадку роботодавець зобов'язаний надати відпустку працівнику, якщо в ній виникла необхідність, у другому – роботодавець має право вибору.

Статтею 26 Закону № 504 визначено, що відпустка без збереження заробітної плати може надаватися у зв'язку з сімейними обставинами та іншими причинами на строк, обумовлений угодою між працівником і роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік. Роботодавцю та працівнику необхідно дійти до згоди щодо можливості надання та тривалості такої відпустки. Тобто одного бажання працівника не є достатньо. Перелік підстав для надання такої відпустки законодавством не визначено, тому рішення залежить від роботодавця (беруться до уваги конкретні обставини).

Якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) у працівника, який перебуває у відпустці без збереження заробітної плати, то  сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.

Додатково повідомляємо, що надання відпустки без збереження заробітної плати більшої тривалості, ніж передбачено законодавством, є порушенням законодавства про працю, і роботодавець може бути притягнутий до адміністративної відповідальності.

Приклад 1: працівник працює на підприємстві за основним місцем роботи неповний місяць, оскільки частину місяця перебував у відпустці без збереження заробітної плати.

Умова:

Заробітна плата у січні 2015 року за основним місцем роботи складає 1100 грн. (неповний місяць).

Нараховуємо та утримуємо єдиний внесок:

нараховано єдиний внесок за ставкою 36,76 відс. (умовно) у розмірі 447,74 грн. (1218,00 х 36,76 відс.),

утримано єдиний внесок за ставкою 3,6 відс. в розмірі 39,60 грн. (1100,00 х 3,6 відс.).

Приклад 2: працівник оформлений на підприємстві за основним місцем роботи та повний місяць перебуває у відпустці без збереження заробітної плати.

У такому разі єдиний внесок не нараховується та не утримується, оскільки відсутня база нарахування єдиного внеску.

Щодо нарахування заробітної плати (доходів) фізичним особам, які частину місяця або повний місяць у зв’язку з хворобою (тимчасовою непрацездатністю) перебували на лікарняному.

Право на допомогу по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною) за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності мають особи, які є застрахованими в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

У разі захворювання чи травми на весь період тимчасової непрацездатності до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) видається листок непрацездатності, що обраховується в календарних днях.

Пунктом 1.3 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001 № 455 (далі — Інструкція № 455), передбачено, що листок непрацездатності видається, зокрема, громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах.

Порядок та умови видачі, продовження та обліку документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, здійснення контролю за правильністю їх видачі  визначено Інструкцією № 455.

Перші п’ять днів тимчасової непрацездатності (лікарняного) оплачуються за рахунок роботодавця. Лікарняні за всі наступні дні оплачуються за рахунок Фонду соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності (допомога по тимчасовій непрацездатності).

Обов'язок нарахування єдиного внеску з мінімальної заробітної плати за основним місцем роботи також передбачено і у разі, коли працівник працював неповний місяць (перебував на лікарняному, у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами):

для працівника (за основним місцем роботи), який відпрацював частину місяця, а іншу частину перебував на лікарняному, де загальна сума нарахованого доходу (сума заробітної плати за відпрацьований час та лікарняного) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника, тобто виникає необхідність донарахування до мінімальної заробітної плати;

для працівника (за основним місцем роботи), який перебував на лікарняному повний місяць (наприклад, з 01.01.2015 по 31.01.2015), у якому сума нарахованого лікарняного менше за мінімальний розмір заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), єдиний внесок розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої відповідно до статті 8 Закону № 2464 (1218,00 х 33,2 відс.);

для працівника (за основним місцем роботи), у якого початок та закінчення лікарняного припадають на різні місяці, єдиний внесок, у місяці початку лікарняного, нараховується за фактично відпрацьований час, оскільки загальна сума доходу ще не є відомою. Якщо після розподілу лікарняного (суми допомоги по тимчасовій непрацездатності відносяться до того місяця, за який вони нараховані) загальний дохід за місяць становить менше мінімального розміру, то сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.

Крім цього, вимоги щодо нарахування єдиного внеску не менше мінімального розміру не стосуються:

винагород за договорами цивільно-правового характеру;

заробітної плати з джерела не за основним місцем роботи;

заробітної плати працівника інваліда, який працює на підприємстві, установі або в організації, де застосовується ставка 8,41 відс.;

заробітної плати працівників підприємств та організацій всеукраїнських громадських організацій інвалідів, зокрема товариств УТОГ та УТОС, в яких кількість інвалідів становить не менш як 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менш як 25 відсотків та суми витрат на оплату праці встановлюється у розмірі 5,3 відс. визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 Закону №2464 бази нарахування єдиного внеску;

заробітної плати працівників підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, в яких кількість інвалідів становить не менш як 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менш як 25 відсотків та суми витрат на оплату праці встановлюється у розмірі 5,5 відс. визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску для працюючих інвалідів

.   Голова                                                                             І.О. Білоус


ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК

Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого
щодо взаємовідносин приватних нотаріусів і Державної фіскальної
служби України стосовно адміністрування єдиного соціального внеску
на загальнообов’язкове державне соціальне страхування

Юридично­видавниче приватне підприємство «Страйд» та редакція науково­прак­тичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса» звернулися до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (далі — Лист), в якому на вирішення було поставлено чотири питання:

1.  Чи має право Державна фіскальна служба України вимагати від приватних нотаріусів — самозайнятих осіб надання копій документів (пункт 1 статті 13 Закону № 2464­VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»)?

2.  Чи має право Державна фіскальна служба України проводити у приватних нотаріусів — самозайнятих осіб перевірки своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати єдиного соціального внеску (пункт 2 статті 13 Закону № 2464­VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»)?

3.  Чи має право Державна фіскальна служба України своїми наказами або листами встановлювати для приватних нотаріусів — самозайнятих осіб порядок нарахуван­
ня, обчислення та сплати єдиного внеску, відмінний від встановленого в статті 9 Закону № 2464­VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове держав­
не соціальне страхування»?

4.  Враховуючи, що для приватних нотаріусів — самозайнятих осіб звітним періо­дом є календарний рік (пункт 5 частини першої статті 4 Закону № 2464­VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», чи має право Державна фіскальна служба України вимагати від приватних нотаріусів проводити обчислення сум доходу щомісяця?

Щодо 1 питання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» органи доходів і зборів мають право, зокрема, отримувати безоплатно від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб — підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості, необхідні для виконання органами доходів і зборів функцій, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. З Закону України «Про нотаріат» нотаріус — це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Отже, нотаріус — це особа, що уповноважена державою на здійснення нотаріальної діяльності та особа, що здійснює незалежну професійну нотаріальну діяльність.

Як випливає із приписів підп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність — участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквіда­торів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою — підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Таким чином, терміном «самозайнята особа» охоплюються два різновиди суб’єктів: 1) фізичні особи — підприємці та 2) особи, що провадять незалежну професійну діяльність. Отже, приватні нотаріуси у розумінні Податкового кодексу України є особами, що займаються незалежною професійною діяльністю, яка за змістом ст. 3 Закону Украї­ни «Про нотаріат» є незалежною професійною нотаріальною діяльністю.

Повертаючись до приписів п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», органи доходів і зборів мають право отримувати відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості, необхідні для виконання органами доходів і збо­рів функцій, передбачених цим Законом, від 1) органів державної влади; 2) органів місцевого самоврядування; 3) підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання; 4) від фізичних осіб — підприємців.

Отже, вказаним положенням надається право органам доходів і зборів отримувати від чітко визначеного кола суб’єктів інформацію про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску. Перелік суб’єктів, у яких органи доходів і зборів мають право отриму­вати відомості, вичерпний, отже, не може бути розширений. Як вже було з’ясовано, приватні нотаріуси чи особи, що здійснюють незалежну професійну нотаріальну діяльність не є фізичними особами — підприємцями.

Таким чином, органи доходів і зборів не мають права отримувати від приватних нота­ріусів відомості та/або копії документів про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості та/або копії документів, необхідні для виконання органами доходів і зборів функцій, передбачених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», в порядку передбаченому підпунктом 2 пункту 20.1 статті 20, пунктом 3 статті 73 Податкового кодексу України.

Що ж стосується права Державної фіскальної служби України вимагати (як зазначе­но у Листі) від приватних нотаріусів — самозайнятих осіб надання копій документів, то зазначимо таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загаль­нообов’язкове державне соціальне страхування» органи доходів і зборів мають право вилучати, а не вимагати, в установленому законодавством порядку у підприємств, установ і організацій, фізичних осіб — підприємців копії документів, що підтверджують заниження розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на які нараховується єдиний внесок.

Відповідно до п. 6 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 р. № 236 «Про Державну фіскальну службу України», Державна фіскальна служба для виконання покладених на неї завдань має право вилучати в установленому законодавством порядку під час проведення перевірок у підприємств, установ та організацій, фізичних осіб — підприємців та фізич­них осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, копії документів, що підтверджують заниження розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на які нараховується єдиний внесок. Отже, право вилучати у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, копії документів, що підтверджують заниження розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на які нараховується єдиний внесок, надається Державній фіскальній службі виключно під час проведення перевірок.

Звернемо увагу одразу на декілька колізій у чинному фінансовому законодавстві.

1. Згідно із ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування» органи доходів і зборів — центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну по­аткову і митну політику), та його територіальні органи.

Якщо ми звернемося до приписів п. 1 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18.03.2012 р. № 141/2013 «Про Міністерство доходів і зборів України» (наразі є чинним), то встановимо, що Міндоходів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізації єдиної дер­жавної податкової, державної митної політики.

У той же час, відповідно до п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску. Серед завдань Державної фіскальної служби України (п. 3 Положення про Державну фіскальну службу України): внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної податкової, державної політики у сфері митної справи.

Таким чином, на Державну фіскальну службу України не покладено обов’язку (отже, немає такого права) по забезпеченню формування чи формуванню єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів. Державна фіскальна служба України лише вносить пропозиції щодо забезпечення формування державної податкової, державної політики у сфері митної справи на розгляд Міністра фінансів. У зв’язку із цим Державну фіскальну службу України не можна вважати органом доходів і зборів у розумінні ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

2. Постановою Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів» від 1.03.2014 р. № 67 було ліквідовано Міністерство доходів і зборів. Вказаною постановою відновлювалася діяльність Державної податкової та Державної митної служби України. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 р. № 160 «Про утворення Державної фіскальної служби» утворено Державну фіскальної службу на базі Міністерства доходів і зборів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 р. № 236 «Про Державну фіскальну службу України» було затверджено Положення про Державну фіскальну службу України, саме України. Слід звернути увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 р. № 160 було утворено Державну фіскальну службу. Без слова «України». За таких умов невирішеним залишається питання, чи може Державна фіскальна служба керуватися у своїй діяльності Положенням про Державну фіскальну службу України. Видається, що ні.

Щодо 2 питання.

Як і у випадку з п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», у п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання» визначений вичерпний перелік суб’єктів, у яких органи доходів і зборів мають право проводити перевірки бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру. Так, органи доходів і зборів мають право проводити перевірки: 1) на підприємствах; 2) в установах; 3) в організаціях; 4) у фізичних осіб — підприємців.

Як вже було з’ясовано під час відповіді на перше питання, поставлене у Листі, приватні нотаріуси чи особи, що здійснюють незалежну професійну нотаріальну діяльність не є фізичними особами — підприємцями. Отже, право органів доходів і зборів на проведення перевірки бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, що передбачене п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» не роз­повсюджується на приватних нотаріусів.

Щодо 3 питання.

Згідно із ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Вказаною нормою встановлюються особливості сплати єдиного внеску для різних платників, перелік яких визначений у ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Відповідно до п. 5 ч. 1 зазначеної статті платниками єдиного внеску є особи, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. Отже, приватні нотаріуси повинні сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Звітним періодом для приватних нотаріусів визначено календарний рік.

Аналогічна норма міститься у п. 3.4 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів від 09.09.2013 р. № 454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Вказується, що фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, у тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релі­гійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосеред­ньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, самі за себе формують та подають до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 01 травня року, наступного за звітним періодом. Звітним є календарний рік, що подається за формою згідно з додатком 5 до цього Порядку.

Звітність приватних нотаріусів щодо єдиного внеску передбачена Таблицею 3 «Нара­хування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування особа­ми, які забезпечують себе роботою самостійно» додатку 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування. Так, приватним нотаріусом для розрахунку суми єдиного внеску необхідно вказати суму доходу, заявлену в податковій декларації.

Відповідно до п. 178.4 ст. 178 та п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб. Платник податку зобов’язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу. Форма та інструкція щодо заповнення декларації про майновий стан затверджені наказом Міністерства доходів і зборів України від 11.12.2013 р. № 793 «Про затвердження форми податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи».

Згідно із п. 4 розділу III «Порядок заповнення декларації» Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи у розділі IV декларації «Доходи, отримані фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність»: у рядку 04 вказується сума загального оподатковуваного доходу, отриманого фізичною особою протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності.

Наведене дозволяє дійти висновку, що приписи ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» знаходяться у логічному зв’язку із нормами Податкового кодексу України, а також положеннями наказів Міністерства доходів і зборів від 09.09.2013 р. № 454 «Про затвердження
Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та від 11.12.2013 р. № 793 «Про затвердження форми податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи».

Що стосується безпосередньо права Державної фіскальної служби України своїми наказами або листами встановлювати для приватних нотаріусів — самозайнятих осіб порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, відмінний від встановленого в статті 9 Закону № 2464­VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язко­ве державне соціальне страхування», зазначимо таке.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише па підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 року № 12­рп/1998 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») термін «законодавство» треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Таким чином, накази та листи Державної фіскальної служби України не охоплюються терміном «законодавство».

Відповідно до п. 9 Положення про Державну фіскальну службу України ДФС в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прий­нятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну видає накази організаційно­розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання. Отже, накази Державної фіскальної служби України взагалі не є нормативно­правовими актами.

Що стосується листів Державної фіскальної служби України, які широко використовуються останньою, то видання їх взагалі не передбачене Положенням про Державну фіскальну службу України. Листи Державної фіскальної служби України не є нормативно­правовими, як наслідок, вони не тільки не можуть встановлювати для приватних нотаріусів — самозайнятих осіб порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, відмінний від встановленого у ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», а взагалі не повинні видаватися. Така практика є хибною, однак загальноприйнятою для органів державної влади в Україні.

Наведене дозволяє зробити висновок, що Державна фіскальна служба України своїми наказами або листами не може встановлювати для приватних нотаріусів — самозайнятих осіб порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, відмінний від встановленого у ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Щодо 4 питання.

Обгрунтування відповіді на четверте питання Листа у більшій мірі наведене вище. Зазначимо лише окремі аспекти.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» періодом, за який платники єдиного внеску — приватні нотаріуси подають звітність до органу доходів і зборів, є календарний рік. Отже, приватні нотаріуси повинні сплачувати єдиний внесок, нара­хований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Звітним періодом для приват­них нотаріусів визначено календарний рік.

Таблицею 3 «Нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно» додатку 5 до По­рядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування передбачений обов’язок визначення сум доходів, заявлених у податковій декларації, у розрізі кожного місяця.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язко­ве державне соціальне страхування» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, надає роз’яснення з питань застосування законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску.

Відповідно до спільного листа Міністерства доходів і зборів України та Пенсійного фонду України від 27.12.2013 р. № 21052/5/99­99­17­03­01­16, від 27.12.2013 р. № 36398/05.10 «Про надання роз’яснень щодо єдиного внеску» (ми залишаємося на позиціях хибності регулювання відносин листами чи роз’ясненнями органів державної влади) консультації з питань заповнення усіх таблиць додатка 5 щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України 09.09.2013 за № 454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», надають органи Пенсійного фонду України.

Оскільки нас цікавить Таблиця 3 додатка 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, то щодо заповнення останньої необхідно звернутися до роз’яснень Пенсійного фонду.

Як випливає із роз’яснень Пенсійного фонду України від 13.08.2013 р. «Опис формату звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування органам Пенсійного фонду України відповідно до Порядку, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22­2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1014/18309, враховуючи зміни постанови правління Пенсійного фонду № 18­1 від 23.06.2011, зміни постанови правління Пенсійного фонду № 24­1 від 10.12.2012, зміни постанови правління Пенсійного фонду № 12­1 від 22.07.2013» у графі 2 таблиці 3 додатка 5 «Сума доходу, заявлена в податковій декларації» відображаються в розрізі місяців суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяльності та задекларованого до органу податкової служби за результатами звітного року, який визначено за нормами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, без врахування максимальної величини, з якої справляється єдиний внесок. У графі 3 таблиці 3 додатка 5 зазначені особи самостійно визначають суму доходу у розрізі кожного місяця відповідного звітного року.

Питання щодо порядку визначення суми доходу, заявленої в податковій декларації (графі 2 таблиці 3 додатка 5) у розрізі кожного місяця роз’ясненнями не вирішено. Оскільки формою податкової декларації про майновий стан не передбачено для осіб, які займаються незалежною професійною діяльністю, обов’язку визначення доходу у роз­різі кожного місяця, то визначення сум доходів у графі 2 таблиці 3 додатка 5 «Сума доходу, заявлена в податковій декларації», певно, повинно відбуватися за аналогією із графою 3 — самостійно платником у розрізі кожного місяця відповідного звітного року.

Не дивлячись на обов’язок приватних нотаріусів у графі 2 таблиці 3 додатка 5 самостійно визначити суму доходу, заявлену в податковій декларації, у розрізі кожного місяця, Державна фіскальна служба України не може вимагати від конкретного приватного нотаріуса проводити обчислення сум доходу щомісяця.

Завідувач кафедри фінансового права
Національного юридичного університету
імені Ярослава Мудрого, доктор юридичних
наук, професор, академік Національної
академії правових наук України                                                                  М.П. Кучерявенко

Асистент кафедри фінансового права
Національного юридичного університету
імені Ярослава Мудрого,
кандидат юридичних наук                                                                           А.М. Котенко

РОЗДІЛ ІІ.  ОБЛІК ДОХОДІВ І ВИТРАТ ПРИВАТНОГО НОТАРІУСА

Щодо документального підтвердження витрат приватного нотаріуса.

            1. Правова унормованість визначення витрат нотаріуса для цілей оподаткування.

Згідно п. 178.2. ст. 178 ПК України, доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п. 178.3 ст. 178 ПК України, оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Нормами чинного ПК України не передбачено конкретного переліку витрат для фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Основним критерієм для обґрунтування витрат, що зменшують дохід для визначення об’єкта оподаткування, є їх належність та необхідність для провадження незалежної професійної діяльності.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлюється Законом «Про нотаріат», абзацом другим статті 3 якого визначено, що нотаріус не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів господарських організацій, кредитно-фінансових установ, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової та творчої, у вільний від роботи час.

Тобто, виходячи з вище зазначеного, витрати нотаріуса визначаються виключно зі здійсненняним нотаріальної, а не ніякої іншої – підприємницької, адвокатської і т.п. діяльності.

Міністерство юстиції України своїми Листами від 02.02.2006 N 31-35/20 та від 23.02.2012 №13.1-17/74 визначило примірний перелік витрат приватного нотаріуса. Серед яких придбання канцелярського приладдя, архівних папок, твердого картону, канцелярського паперу, орендна плата та комунальні платежі, у разі користування приміщенням у якості робочого місця нотаріуса, та ін. Як правову підставу для такої позиції Мін’юст називає норми Закону України "Про нотаріат", Правил ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Мін'юсту від 22.12.2010 № 3253/5

 У Наказі ДПС України від 24.12.2012 № 1185 та Наказі Міністерства доходів і зборів України від 30.12.2013 №884 Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо витрат приватного нотаріуса, теж закріплено примірний перелік витрат приватного нотаріуса. Вони мають як тотожні риси з листами Мінюсту, так і відмінні.

Наприклад, щодо відмінностей, у Наказі Міністерства доходів і зборів України від 30.12.2013 №884 закріплена протилежна позиція Листам Мін’юсту. Так, на відміну від документів Міністерства юстиції, зазначається, що комунальні витрати (електро, газо-, тепло-, водопостачання) на утримання робочого місця приватного нотаріуса включаються до витрат нотаріуса у разі якщо це нежитлове приміщення є власністю приватного нотаріуса. При цьому, Міндоходів не містить посилань на джерело права для таких висновків, а також зазначається, що даний Наказ лише може, а не повинен, використовуватися у правозастосуванні.

Слід виходити з того, що зазначені вище документи Мін’юсту та Міндоходів не є нормативно-правовими актами, тому не є обов’язковими до виконання. Проте, Листи Міністерства юстиції містять посилання на нормативно правові акти. Саме законами та підзаконними нормативно-правовими актами потрібно керуватися при визначенні витрат нотаріуса.

Згідно з вимогами Закону України "Про нотаріат", організація роботи приватних нотаріусів, пов'язана з певними обов'язковими умовами її забезпечення, що регламентовано нормативними правовими актами. Зокрема, згідно ст. 25 Закону, нотаріус повинен мати робоче місце, яке має відповідати вимогам цієї статті - забезпечувати дотримання нотаріальної таємниці, бути захищеним від несанкціонованого проникнення та ін. Законом не визначено єдиний речовий титул – право власності, за яким нотаріус може використовувати приміщення, як своє робоче місце. Тому таким титулом може бути і оренда, яка, відповідно до укладеного договору, передбачає сплату орендних платежів та комунальних послуг за обслуговування приміщення.

            Слід мати на увазі, що згідно результатів правозастосовної практики, органи ДФС, при визначенні витрат нотаріуса (наприклад, в ході планової перевірки), віддають перевагу листам Державної фіскальної служби, інших органів, правонаступником яких вона є, свому власному праворозумінню, а не нормам законодавства. Тому часто нотаріуси подають позови до суду щодо неправомірних дій ДФС при визначенні їх витрат (оскарження податкових повідомлень-рішень). А тому, з огляду на постійну потенційну можливість виникнення спрних ситуацій, слід звернутися до усталеної судової практики в даному напрямку.

 Як зазначає один із судів, в своїй постанові, з огляду на те, що вичерпний перелік витрат не передбачений ані ПКУ, ані іншими нормативними актами, єдиним критерієм при визначенні витрат, що зменшують дохід для визначення об'єкта оподаткування, є їх належність та необхідність для провадження незалежної професійної діяльності. При цьому, п. 1.4. ст. 4 ПКУ встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

В конкретній справі суд відносить до переліку витрат приватного нотаріуса  - проходження курсів підвищення кваліфікації та навчання з метою підвищення кваліфікації працівника);

- направлення працівника у відрядження;

- придбання пилососа з метою прибирання приміщення робочого місця приватного нотаріуса, узв'язку з тим, що покриття підлоги робочих кабінетів нотаріальної контори зроблене з ковроліну, а очищення та прибирання такого матеріалу підлоги без пилососа неможливе;

- аксесуари для очищування води придбані з метою фільтрування та очищування води для співробітників нотаріальної контори.

- вартість комунальних послуг щодо житлового приміщення для організації нотаріальної контори;

Суд також дійшов до висновку, що нотаріус не зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок по контрагентам, відносно яких встановлено, що вони є іншими самозайнятими особами або фізичними особами-підприємцями. У зв'язку з чим внесення даних про таких осіб до податкової звітності 1-ДФ не є обов'язком нотаріуса. (постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 04 червня 2013 року у справі №  808/3891/13-а)

 Інший суб’єкт судової системи України зазначає, що загалом, суд критично оцінює посилання відповідача на лист Міністерства юстиції України №31-35/20 від 02.02.2006 року, а також на Узагальнюючу податкову консультацію щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), затверджену наказом ДПС України №1185 від 24.12.2012 року, як на достатню підставу для висновку про непов'язаність здійснених позивачем витрат із його професійною діяльністю.

Так, в Узагальнюючій податковій консультації щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), затвердженій наказом ДПС України №1185 від 24.12.2012 року, дійсно дано перелік витрат, які пов'язані з організацією нотаріальної діяльності та обумовлені вимогами Закону України "Про нотаріат", та який не містить витрат на послуги з бухгалтерського обслуговування, послуги з прибирання приміщень та юридичні послуги. Однак, як зазначено у консультації, такий перелік лише доцільно (а не обов'язково) враховувати при визначенні сукупного чистого доходу приватних нотаріусів. Також перелік витрат, які пов'язані з організацією нотаріальної діяльності, наведено й Міністерством юстиції України та викладено, зокрема, в листі №31-35/20 від 02.02.2006 року (на який посилається відповідач), який при цьому відрізняється від переліку, згідно наказу ДПС України №1185, і також не містить витрат на послуги з бухгалтерського обслуговування, послуги з прибирання приміщень та юридичні послуги. У той же час, листом №13.1-17/74 від 23.02.2012 року Міністерство юстиції України надало до ДПС України інший перелік витрат, які пов'язані з діяльністю приватного нотаріуса, який хоч і не містить витрат на послуги з бухгалтерського обслуговування, та юридичні послуги, однак при цьому не є вичерпним та допускає включення інших необхідних витрат приватних нотаріусів, пов'язаних з організацією їх роботи (п.13 переліку). Зважаючи на що, суд констатує відсутність єдиного підходу в державних органів щодо визначення складу витрат фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, пов'язаних із такою діяльністю.

У цьому контексті суд звертає увагу на те, що за приписами ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, згідно з яким, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Отже, суд повинен вирішувати справу ґрунтуючись саме на нормах закону, а не листів чи консультацій державних органів, які за своїм змістом є трактуванням окремих норм чинного законодавства та не є джерелом права.

Узв'язку з чим, згадані вище листи і роз'яснення можна брати до уваги як точку зору державних органів, а наведені у таких листах і роз'ясненнях переліки витрат нотаріуса, на переконання суду, слід вважати орієнтовними, а не вичерпними, та такими, що носять рекомендаційних характер, тобто, не виключеним є віднесення до необхідних витрат незалежної професійної діяльності й інших витрат, якщо вони відповідають вимогам п.178.3 ст.178 Податкового кодексу України. При цьому, зважаючи на загальне описове визначення таких витрат, яке наведене в п.178.3 Податкового кодексу України, суд вважає необхідним у кожному окремому випадку аналізувати здійснені витрати за критеріями можливості використання придбаних товарів/ робіт/ послуг у незалежній професійній діяльності, наявності об'єктивної необхідності у їх придбанні та наміру особи, яка провадить незалежну професійну діяльність використати їх саме у такій діяльності, й за умови відповідності таким критеріям придбані товари/ роботи/ послуги й здійснені витрати слід вважати такими, що необхідні для провадження незалежної професійної діяльності.

Суд також відзначає, що діяльність приватного нотаріуса здійснюється у сфері права та з цим пов'язане надання приватним нотаріусом консультацій правового характеру, роз'яснень з питань вчинення нотаріальних дій, складання проектів угод і заяв. Окрім того, на переконання суду, для належного здійснення своїх обов'язків у даній сфері нотаріус повинен володіти достатніми знаннями й відомостями у різних галузях права, що в свою чергу вказує на можливість здійснення нотаріусом витрат як на підвищення власного освітнього рівня, закупівлю фахової літератури так і не виключає можливості закупівлі послуг з юридичного консультування.

Із врахуванням наведеного, суд вважає, що здійснені нотаріусом витрати на правові послуги третіх осіб також можуть бути пов'язаними із провадженням нотаріальної діяльності та спрямовані на належне здійснення функцій нотаріуса і надання відповідних послуг.

Отже, на переконання суду, чинним законодавством України не встановлено яких-будь прямих заборон чи обмежень для приватного нотаріуса щодо можливості отримання від третіх осіб бухгалтерських, юридичних послуг та послуг з прибирання робочого місця, а зважаючи на те, що такі послуги сприяють здійсненню нотаріальної діяльності, випливають з її змісту та вимог закону, які ставляться до такої діяльності, їх можна відносити до таких, що пов'язані з провадженням незалежної професійної діяльності приватного нотаріуса.

Окрім того, суд відзначає, що ч.9 ст.24 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що приватний нотаріус вправі укладати цивільно-правові договори, відповідно, зазначене також вказує на можливість залучення нотаріусом при здійсненні своєї діяльності (на договірних засадах) необхідних ресурсів, придбання товарів, робіт чи послуг.

Як зазначається в постанові суду,  матеріалами справи визначається, що позивачем було укладено з фізичною особою-підприємцем договір на бухгалтерське обслуговування приватної нотаріальної діяльності. Предметом такого договору є надання консультаційних та бухгалтерських послуг щодо організації та постановлення бухгалтерського, податкового та статистичного обліку нотаріальної діяльності позивача (що охоплює відкриття рахунків бух. обліку, документів первинного обліку, оформлення документів податкового обліку, книги обліку доходів та витрат, документів кадрового діловодства, документів податкової звітності, їх заповнення тощо), практичного ведення бухгалтерського та податкового обліку діяльності приватного нотаріуса. Наявні у справі документи (копії актів про надання послуг, квитанцій до прибуткового касового ордера, товарних чеків) документально підтверджують виконання цього договору впродовж 2011-2013 років, надання відповідного обсягу послуг та їх оплату зі сторони позивача.

Окрім того, позивачем було укладено з фізичною особою-підприємцем договір про надання юридичних послуг. У відповідності до ст.ст. 1, 2 договору, до складу послуг входить широкий спектр правових і юридичних послуг, а зокрема, усне та письмове консультування з питань, що виникають з приводу діяльності позивача тощо. Наявні у справі документи (копії актів приймання-передачі наданих послуг, товарних чеків, квитанцій до прибуткового касового ордера) документально підтверджують виконання цього договору впродовж 2011-2012 років, надання відповідного обсягу послуг (розробка проектів договорів, обговорення та юридичні консультації, представництво у переговорах) та їх оплату зі сторони позивача.

 У зв'язку з чим, суд вважає достатньо переконливими доводи позивача, які підтверджуються матеріалами справи, про те, що послуги з бухгалтерського та податкового обслуговування, й юридичні послуги придбавалися ним дійсно для використання при здійсненні незалежної професійної діяльності приватного нотаріуса, їх придбання обумовлювалося об'єктивною потребою в належній організації приватної нотаріальної діяльності та випливало з суті такої діяльності та законодавчих вимог щодо умов її здійснення, придбані послуги були спрямовані на вирішення конкретних питань нотаріальної діяльності позивача та споживалися з цією метою, і такі дії відповідали реальним намірам учасників даних правовідносин. А отже, й понесені позивачем витрати на оплату таких послуг, які як уже було встановлено мали безпосередній зв'язок з діяльністю приватного нотаріуса, слід також вважати такими, що пов'язані та необхідні для провадження відповідної незалежної професійної діяльності.

Ураховуючи викладене, суд вважає обґрунтованим включення позивачем до складу витрат, пов'язаних із веденням нотаріальної діяльності, у 2011-2013 роках витрат, понесених у зв'язку з придбанням послуг з бухгалтерського обслуговування, юридичних послуг.

При цьому, суд відзначає, що заперечуючи таке рішення платника податків відповідач безпідставно звузив зміст норм чинного законодавства України, які дозволяють тлумачити їх на користь платника податків (позивача), та чим фактично порушив принцип правомірності рішень платника податку, закріплений у п. 4.1.4 Податкового кодексу України. А також, на переконання суду, оспорювані висновкий рішення відповідача не ґрунтувалися на безумовних та однозначних нормах закону, а тому втручання до майнових прав позивача не можна визнати правомірним і обґрунтованим, що відповідає також позиції Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у п. 49 рішення у справі "Щокін проти України", згідно з якою, за Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини таке втручання у майнові права особи (у т.ч. шляхом збільшення податковим органом зобов'язання з податку) може бути визнано правомірним тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

 У відповідності до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, висловленої у рішенні Європейського суду з прав людини у п.53 рішення у справі "Федорченкота Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом".

 В мотивувальній частині судової постанови також зазначається, що наведені відповідачем (податковим органом) аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують можливість використання позивачем у власній незалежній професійній діяльності як приватного нотаріуса придбаних послуг з бухгалтерського обслуговування, юридичних послуг та послуг із прибирання приміщень та не спростовують наявності об'єктивної потреби при провадженні нотаріальної діяльності в придбанні такихпослуг. А отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки та заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

  Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

  Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржувані рішення та вимогу не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів. (постанова Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2014 року № 813/5981/14)

Таким чином, з аналізу зазначеної вище судової практики слід зробити висновки, що суди України при вирішенні питання включення тих чи інших витрат приватного нотаріуса до таких, що зменшують його податковий обов’язок, керуються принципом законності, в першу чергу керуються нормами податкового законодавства, котрі закріплюють лише ознаки витрат нотаріуса. На практиці ж даного роду витрати визначаються шляхом їх співставлення з нормами закону. Положення інформаційних листів Мінюсту та фіскальних органів мають лише допоміжний характер, закріплений ними перелік витрат, може бути розширено судом на підставі інтерпретації положень ПК України.

2.     На підставі яких документів встановлюються витрати нотаріуса та яким вимогам вони мають відповідати.

Згідно п. 44.1. ст. 41 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних звизначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

ПК України не містить переліку конкретних документів, що підтверджують ту чи іншу дію, пов’язану із здійсненням витрат нотаріуса.

ВАСУ у своєму Листі від 02.06.2011р. N 742/11/13-11 зазначав наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Також суд зазначає, що достатньо мети використання придбаного товару або послуг в своїй діяльності, незалежно від фактичних результатів такого використання. Тобто, останні не мають бути підтверджені документально.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне(множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

 Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Як бачимо, ВАСУ в даному разі оперує нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які за своєю суттю стосуються суб’єктів господарювання, а нотаріус ним не є. Тому, на перший погляд, може здатися, що положення цього закону та судова практика, яка на них ґрунтується не можуть бути прийнятними до нотаріальної діяльності. Однак, виходячи з того, що нотаріуси хоча і віднесені в окрему групу суб’єктів податкових правовідносин – самозайняті особи, але в значній мірі, окремі аспекти виконання ними податкових обов’язків, ПК України не визначено, іншими актами законодавства також. Оскільки Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» регулює тотожну групу суспільних відносин, але щодо суб’єктів господарювання, він може застосовуватися за аналогією і щодо окремих питань оподаткування нотаріуса, зокрема і документування його витрат.

  Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою   для  бухгалтерського   обліку   господарських операцій  є первинні  документи,  які фіксують  факти здійснення господарських операцій.  Первинні документи повинні бути  складені під  час здійснення господарської операції,  а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.  Для контролю та  впорядкування оброблення   даних  на   підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та  зведені  облікові документи   можуть   бути складені  на паперових  або  машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та  обсяг  господарської   операції,  одиницю   виміру господарської операції; посади осіб,  відповідальних   за  здійснення господарської операції і правильність її оформлення;  особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операцій до первинних документів можуть бути внесені також додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства чи особи; номер документа; підстава для здійснення операції; дані про документ, що засвідчує особу; інші додаткові реквізити. До оформлення первинних бухгалтерських документів ставлять такі вимоги:

- первинні документи мають бути складені в момент здійснення операції, а якщо це неможливо, безпосередньо після її закінчення;

- документи складають на бланках типових форм, затверджених Держкомстатом України, або на бланках спеціалізованих форм, затверджених органами виконавчої влади, а також виготовлених самостійно, які мають містити обов'язкові реквізити типових або спеціалізованих форм;

- записи в первинних документах роблять у темному кольорі чорнилом, кульковою ручкою, друкарськими засобами чи принтером, що забезпечує зберігання цих записів протягом встановленого терміну зберігання документа;

- вільні рядки в первинних документах прокреслюють;
- у грошових документах суми проставляють цифрами і прописом, перше слово суми записують скраю і з великої літери;

Було названо реквізит, який часто не вказують. Це місце складання первинного документа. Міністерство фінансів України видало окремий лист від 26.08.2011 р. №31-08420-07-25/21247 щодо нього. Зокрема Мінфін зазначає, що місце складання первинного документа – це населений пункт, у якому складено первинний документ. Тобто у документі двох контрагентів, наприклад, продавця іпокупця або замовника і виконавця, один з яких працює у Львові, а другий у Києві, місцем його складання не обов’язково вказувати Львів чи Київ. Це може бути будь-яке інше місто, у якому оформлено документ. (Витяг з листа Міністерствафінансів України від 26.08.2011 р. №31-08420-07-25/21247).

Також окрім даного Закону слід брати до уваги і Наказ Мінфіну N 88 від 24.05.95 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Він охоплює деякі питання не закріплені в Законі України «Пробухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Варто також звернути увагу, що ВАСУ в листі від 01.11.2011 р. №1936/11/13-11 зазначив, що наявність або відсутність окремих документів, як і помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю були. Водночас наявність формально складених, але не достовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Щоце означає? Маємо два випадки. Перший – у первинному документі не зазначено місце його складання чи нема іншого реквізиту, або й узагалі немає документа, але доведено, що операція фактично відбулася, є інші докази цього. Щоправда, потрібно зібрати ці докази і переконати суд, що операція фактично відбулася. Тобто платникові податків потрібно все це довести.

Другий випадок – документи усі правильно оформлені, але є сумнів, чи була здійснена господарська операція. Це той випадок, коли «так зле, а так недобре». Насамперед це стосується послуг (хоча й нереальність постачання товарів можлива, але контролерам її складно довести). Послуги завжди були і залишаються для платників податків «зоною ризику». Їх завжди аналізують: чи було там щось надано, чи мав можливість платник (як зазначає ВАСУ) фізично, матеріально читехнічно-базово щось виконати, чи є кваліфіковані спеціалісти у контрагента для того, щоб надати такі послуги, тощо.

Позиція ВАСУ не узгоджується з позицією працівників ДФС, згідно якої якщо у первинному документі немає будь-якого обов'язкового реквізиту такий документ «недоказовий» і не може бути підставою у бухгалтерському обліку. Такі документи, як правило, є причиною ретельного вивчення органами перевірки і контролю і накладення штрафних санкцій.

Із зазначеної вище інформації слідує, що підтверджуватися витрати нотаріуса мають на підставі документів, що містять ознаки первинних. Визначити їх конкретний перелік доволі складно, адже нотаріус може здійснювати різноманітні зобов'язальні операції, вступати у правовідносини з різними контрагентами. Для визначення того, які мають бути первинні документи слід також враховувати і нормативно правові акти, які регулюють конкретні правовідносини, учасником яких є нотаріус. Наприклад, при вступі у правовідношення, які передбачали використання розрахункових реєстраторів у сфері торгівлі, слід звернутися до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», згідно якого, розрахунковий документ - документ  встановленої форми та змісту (касовий  чек, товарний чек,  розрахункова  квитанція, проїзний документ тощо),  що підтверджує факт продажу (повернення) товарів,   надання  послуг, отримання   (повернення)   коштів, купівлі-продажу  іноземної валюти, надрукований  у  випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну. Тобто, розрахунковий документ буде первинним для цілей оподаткування нотаріуса. У інших юридичних взаєминах роль первинного документа можуть виконувати договори, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення в оплату вчинених на користь нотаріуса дій, квитки на проїзд транспортом (наприклад, в місто Київ для підвищення кваліфікації) тощо. Все залежить від конкретної операції.

Щодо нормативних вимог до форми того чи іншого документа, то вона залежить, знову ж таки, від його виду. Наприклад, Наказом ДПІ N 614 від 01.12.2000 затверджено  Положення про форму та зміст розрахункових документів. Серед них, приміром, фіскальний (касовий) чек на товари (послуги), фіскальний (касовий) чек видачі коштів, розрахункова квитанція, квитки на приміські автомаршрути та ін. Також, наприклад, форма та зміст товарного чека на теперішній час законодавчо не визначена, суб’єкти господарювання можуть видавати товарні чеки довільної форми.

            Складаючи первинні документи, можна припуститися помилок. У банківських і касових документах помилки не виправляють. Якщо в таких документах допущено помилку, їх анулюють, а замість них оформлюють нові. В інших первинних документах помилки виправляють коректурним способом, тобто неправильний текст або суму закреслюють тонкою рискою так, щоб можна було прочитати закреслене, а зверху пишуть правильний текст або суму. Виправлення помилок має бути застережено підписом "виправлено" і підтверджено підписом осіб, які підписали цей документ із зазначенням дати виправлення.

            Розробляє і затверджує типові форми первинного обліку Державний комітет статистики (Держкомстат) України.

            Найбільш поширеними видами первинних документів, з яким стикається нотаріус, є видаткові накладні, акти виконаних робіт, товарні чеки тощо, які нотаріус зобов’язаний зберігати в наряді 01-14 – «Первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах (касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, нарядів на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна, матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо). Строк зберігання наряду 01-14 становить 3 роки. Ця вимога повністю відповідає вимогами Податкового кодексу України, в пункті 44.3 статті 44 якого зазначено:

«44.3. Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

            У разі ліквідації платника податків документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів, що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.»

            За порушення норм ст. 44 ПКУ, тобто за незабезпечення строків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, передбачено штраф у розмірі 510 грн, якщо таке порушення було виявлено вперше, і 1020 грн — якщо його виявлено повторно протягом року (п. 121.1 ПКУ).
            Проте наявність у справах нотаріуса виключно виписки з банківського рахунку нотаріуса, якою підтверджується оплата якогось товару чи послуги, та відсутність первинного документу, який підтверджує власне постачання цього товару (або надання послуги) навряд чи може бути безспірним підтвердженням понесених нотаріусом витрат, з причин, що викладені вище.

            Цікавим є питання щодо можливості віднесення на витрати нотаріуса витрат на розрахунково-касове обслуговування. Що може слугувати документальним підтвердженням таких витрат? По-перше, обов’язковим є наявність договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування. Цим договором насамперед визначається порядок надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, а також засвідчується факт того, що понесені витрати є саме відшкодуванням послуг банку з розрахунково-касового обслуговування.  По-друге, зважаючи на те, що вказані витрати здійснюються у безготівковій формі, первинними документами, що фіксують факт їх виникнення, є меморіальні документи банку, зокрема меморіальні ордери та платіжні доручення. При цьому в таких документах у реквізиті «вид платежу» має бути зазначено «послуги з розрахунково-касового обслуговування, надані банком». По-третє, Державна податкова служба України зазначає, що виписка з особового рахунка клієнта, яка містить зміст операції — послуги з розрахунково-касового обслуговування, наданої банком, і суму операції, за умови зазначення в ній обов’язкових реквізитів, передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.98 р. № 996-XIV, також може використовуватись як документ, що підтверджує суму витрат на оплату банківських послуг з розрахунково-касового обслуговування.

 

Порядок ведення книги обліку доходів і витрат

 

Відповідно до пункту 178.6 статті 178 розділу ІV Податкового кодексу України (далі – Кодекс) фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі – самозайняті особи), зобов’язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі – Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та митну політику. Форма книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи – підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність та Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи – підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затверджено Наказом Міністерства доходів і зборів України 16 вересня 2013 року № 48, зареєстровано в  Міністерстві  юстиції України 01 жовтня  2013 року  за №1686/24218.

Вести Книгу на вибір платника податків як в паперовому так і в електронному вигляді.

Якщо платник податку обрав для себе паперову форму ведення Книги, він зобов'язаний подати до контролюючого органу за основним місцем обліку примірник Книги, на титульній сторінці якої зазначаються:

прізвище, ім'я та по батькові,

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для осіб, які з релігійних переконань відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера облікової картки платника податків і мають відповідну відмітку в паспорті),

податкова адреса,

номер та дату свідоцтва про право на здійснення незалежної професійної діяльності (за наявності).

Книга повинна бути прошита й пронумерована. Реєстрація Книги здійснюється безкоштовно, а також засвідчується підписом керівника або заступника керівника контролюючого органу, яка скріплюється печаткою. Якщо виникає необхідність реєстрації нової Книги протягом податкового (звітного) періоду записи тривають в новій Книзі наростаючим підсумком, а попередня Книга залишається у самозайнятої особи.

Записи у Книзі виконуються розбірливо чорнилом темного кольору або кульковою ручкою. Внесення поправок здійснюється шляхом нового запису, який засвідчується підписом самозайнятої особи.

Книга повинна зберігатися у самозайнятої особи протягом 3 років після закінчення звітного періоду, в якому здійснена остання запис.

Якщо ж Книга ведеться в електронній формі, самозайнята особа зобов'язана: отримати посилені сертифікати відкритих ключів, сформованих акредитованим центром сертифікації ключів, які включені до системи подання податкових документів в електронному вигляді, укласти договір про визнання електронних документів з контролюючим органом і сформувати заяву на отримання Книги, відправивши його до контролюючого органу за місцем податкового обліку засобами електронного зв'язку з дотриманням умов щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Контролюючий орган реєструє заяву самозайнятої особи на отримання Книги в реєстрі поданих заяв та протягом 3 робочих днів формує та направляє самозайнятій особі повідомлення про реєстрацію Книги із зазначенням реєстраційного номера Книги та дати її реєстрації. Отримавши повідомлення про реєстрацію Книги, самозайнята особа здійснює операції з її ведення. Записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід.

 Самозайняті особи заносять у Книгу, незалежно від того, в якій формі її ведуть, відомості в такому порядку:

У графі 1 зазначається дата запису (період обліку: день, місяць, квартал, рік).

У графі 2 відображається сума доходу, отриманого від провадження господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок в касу платника податку та/або отримані готівкою, а також суми заборгованості, щодо яких минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).

У графі 3 вказується сума повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи і послуги).

Графа 4 розраховується як різниця між отриманим доходом від провадження господарської або незалежної професійної діяльності (графа 2) та сумою повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи і послуги) (графа 3).

У графі 5 необхідно вказувати реквізити документа, що підтверджує понесені витрати, безпосередньо пов'язані з отриманим доходом.

Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки товарів (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що підтверджують факт оплати товарів, робіт, послуг.

В графі 6 вказується сума витрат, пов’язаних з придбанням товарів (робіт, послуг: юридичних, бухгалтерських), які документально підтверджені та безпосередньо пов’язані з отриманням доходу за  підсумками дня;

В графі 7 вказуються витрати на оплату праці найманих осіб. Заповнюється за підсумками місяця. Це ще одна стаття витрат - заробітна плата та нарахування на фонд оплати праці.

У графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, які не зазначені у графах 6 та 7, зокрема, витрати на оплату послуг зв'язку, орендних та комунальних платежів тощо.

в графі 9 відображається сума чистого доходу, який підлягає оподаткуванню. Ця сума розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4), та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професійної діяльності (графи 6, 7, 8).

Дані Книги заповнюються в гривнях з копійками та використовуються самозайнятою особою для заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи.

 ІІІ. ВІЙСЬКОВИЙ ЗБІР

Положеннями пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 Податкового Кодексу,  саме:

- фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

- податковий агент.

Об’єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, а саме:

1) для резидента:

- загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

- доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

- іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

2) для нерезидента:

- загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні;

- доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

При цьому потрібно враховувати положення статті 165 Податкового кодексу «Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу».

П.1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, що звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2 (сума доходів, отриманих платником податку у вигляді процентів, що нараховані на цінні папери, емітовані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику та на боргові зобов'язання Національного банку України), 165.1.18 (дивіденди, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою - резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, що таке нарахування жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, та в результаті якого збільшується статутний фонд емітента на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів), 165.1.25 (сума доходу, отримана платником податку за здані (продані) ним вторинну сировину, побутові відходи, брухт кольорових металів, включаючи використані (виснажені) акумулятори електричні свинцево-кислотні (код 8548 10 21 00 згідно з УКТ ЗЕД), залишки та брухт електричних акумуляторів із вмістом свинцю (код 8548 10 91 00 згідно з УКТ ЗЕД), та брухт дорогоцінних металів, проданий Національному банку України), 165.1.51 (доходи від операцій з валютними цінностями (крім цінних паперів), пов'язаних з переходом права власності на такі валютні цінності, за виключенням доходів, оподаткування яких прямо передбачено іншими нормами цього розділу), 165.1.52 (інвестиційний прибуток від операцій з борговими зобов'язаннями Національного банку України та казначейськими зобов'язаннями України, емітованими центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, у тому числі від зміни курсу іноземної валюти) пункту 165.1 статті 165 Податкового Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об’єкта оподаткування (визначеного в попередньому абзаці).

Строк сплати військового збору повністю співпадає зі строком сплати податку з доходів фізичних осіб з відповідного виду доходу.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за вищезазначеною ставкою, а саме:

- У випадку, коли доходи нараховуються і виплачуються податковим агентом, останній зобов'язаний утримувати збір із суми такого доходу за рахунок платника. Збір сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

- Якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

- Платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити збір з таких доходів.

 Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу, а саме:

- збору з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку;

- збору з інших доходів, є:

а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні;

б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Платники збору зобов’язані забезпечувати виконання податкових зобов’язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Відповідно до порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №4 від 13.01.2015 року загальна сума нарахованого військового збору та загальна сума перерахованого до бюджету військового збору відображаються у грошовій формі, вираженій у національній валюті (у гривнях з копійками)у формі 1-ДФ. При цьому відомості про фізичну особу - платника податку, якій нараховані доходи, з яких утримується військовий збір, не зазначаються.

                       

РОЗДІЛ ІУ. ПОДАННЯ НОТАРІУСОМ ПОДАТКОВОГО РОЗРАХУНКУ

 Відповідно до положень Податкового кодексу України нотаріус має статус:

- податкового агента щодо податку на доходи фізичних осіб як самозайнята особа, яка зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Податкового Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам, (ст. 14.1.180), та

- спецільного суб’єкта, на якого покладені фунції подання інформації про посвідчені ним договори, включаючи інформацію про їх вартість та суму сплаченого податку(ст.172, 173, 174)

Статус податкового агента нотаріус має по відношенню до:

а) фізичних осіб, яким він виплачує доходи, а саме до осіб, з якими нотаріус перебуває в трудових відносинах, або з якими укладені цивільно-правові договори на виконання певної роботи та/або надання послуг,

б) фізичних осіб – підприємців, які сплачують податок,  передбачений розділом IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового Кодексу, яким він виплачує доходи, пов’язанні з наданням послуг, продажу товарів.

Нотаріус не є податковим агентом по відношенню до фізичної особи - платника єдиного податку, оскільки доходи, отримані такою фізичною особою - підприємцем в результаті провадження господарської діяльності, що оподатковуються згідно з главою 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу XIV «Спеціальні податкові режими»  Податкового кодексу України, не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи, визначеного відповідно до розділу IV цього Кодексу.

Як податковий агент нотаріус відповідно до ст. 176.2. Податкового Кодексу України зобов’язаний:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

У випадку нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, нотаріус (самозайнята особа), який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності (ст.14.1.180)

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування..

Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затверджений Наказом Міністерства Фінансів України 13.01.2015  № 4, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 р. за № 111/26556, дія якого відповідно до п.1.3 цього Порядку поширюється на податкових агентів, а саме: самозайнятих осіб, які нараховують (виплачують, надають) доходи фізичній особі та/або зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, а також військовий збір, передбачений п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу.

Податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. (п. 2.1. Порядку)

п.2.2. Порядку встановлено, що податковий розрахунок подається незалежно від того, виплачує чи не виплачує доходи платникам податку податковий агент протягом звітного періоду. Однак, необхідно звернути увагу на те, що цей обов’язок стосується нотаріуса в статусі податкового агента, та нагадати, що нотаріус не є податковим агентом по відношенню до фізичної особи - платника єдиного податку.

Податковий розрахунок подається до контролюючих органів за місцезнаходженням податкового агента, а саме до контролюючого органу за податковою адресою фізичної особи - податкового агента. (п.2.3. Порядку)

Відповідно до вимог ст. 172, 173, 174 Податкового кодексу України нотаріус зобов’язанийщокварталу подавати до контролюючого органу, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса,інформацію про посвідчений договір відчуження рухомого або нерухомого майна, про видачу свідоцтв про право на спадщину та/або посвідчення договорів дарування рухомого або нерухомого майна, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому розділом IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового Кодексу для податкового розрахунку.

п. 70.16. глави 6 розділу ІІ Кодексу передбачено, що порядок подання  контролюючим органам інформації про фізичних осіб, що пов’язана з реєстрацією таких осіб, як платників податків, нарахуванням, сплатою податків і контролем за дотриманням податкового законодавства України встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Міністерством Фінансів України наказом від 13.01.2015  № 4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 р. за № 111/26556, затверджені форма Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку. Інший нормативно-правовий акт, який би регулював порядок подання податкового розрахунку, не прийнятий.

Як зазначалося вище п.1.3. Порядку встановлені правовідносини, на які поширюється дія цього Порядку, суб’єктами яких є  податкові агенти, але нотаріус у випадку подання інформації на виконання ст. 172, 173, 174 Податкового кодексу України не є податковим агентом.

Таким чином, зазначений вище Порядок, є на теперішній час єдиним нормативно-правовим документом, який регламентує порядок подання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб.

Вищезазначений «Порядок подання податкового розрахунку..» хоч і не регламентує порядок подання нотаріусом на виконання ст.172, 173, 174  Податкового кодексу України податкового розрахунку, однак може бути використаний нотаріусом за аналогією закону для подання податкового розрахунку на виконання ст. 172, 173, 174 Податкового кодексу України, оскільки сама форма податкового розрахунку не суперечить вимогам щодо подання інформації нотаріусом про посвідчений договір відчуження рухомого або нерухомого майна, видачу свідоцтв про право на спадщину та/або посвідчення договорів дарування рухомого або нерухомого майна, та додатком до цього наказу «Довідник ознак доходів фізичних осіб» передбачені  ознаки доходів фізичних осіб відповідно до ст. 172, 173, 174  Податкового кодексу України, а саме:

- дохід від операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна відповідно до ст.172 розділу IV кодексу ознака № «104»,

- доходу від операцій з продажу (обміну) об’єктів рухомого майна відповідно до ст.173 розділу IV кодексу ознака № 105,

- доходу, отриманого  платником податку унаслідок прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав від члена сім'ї першого ступеня споріднення відповідно до статті 174 розділу IV Кодексу ознака № 113,

- дохід, отриманий платником податку унаслідок прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав від фізичної особи, що не є членом сім'ї першого ступеня споріднення, відповідно до  статті 174 розділу IV Кодексу ознака № 114,

- дохід, отриманий платником податку унаслідок прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав від нерезидента або отриманий нерезидентом відповідно до  статті 174 розділу IV Кодексу ознака № 115,

- дохід, отриманий платником податку, який є інвалідом I групи або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, унаслідок прийняття у спадщину чи дарунок об'єкта нерухомого або рухомого майна, готівки або коштів та об'єкта нерухомого або рухомого майна, що успадковуються (отримуються як дарунок) дитиною-інвалідом відповідно до  статті 174 розділу IV Кодексу ознака № 116,

-  дохід, отриманий платником податку унаслідок прийняття ним у спадщину чи дарунок грошових заощаджень, поміщених до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України відповідно до  статті 174 розділу IV Кодексу ознака № 117.

В такому ж порядку можна використовувати зазначену форму для подання нотаріусом інформації про сплату фізичними особами військового збору, передбаченого п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу, з доходів, що підлягають оподаткуванню відповідно до ст. 172, 173, 174  Податкового кодексу України, оскільки зазначена форма містить розділ для відображення відомостей про військовий збір (розділ ІІ).

             РОЗДІЛ V.  ОСКАРЖЕННЯ ДІЙ ЧИ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДФС

  1. Алгоритм планової виїзної документальної податкової перевірки діяльності нотаріуса

І. Коли контролюючі органи лише збираються здійснити перевірку

 1. Законодавство передбачає вручення (тобто належне отримання нотаріусом):

 а) письмового повідомлення про податкову перевірку (далі – повідомлення) та

б) копію наказу про  проведення документальної планової перевірки 

одним із таких способів:

- під розписку;

- рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Усі зазначені  вище документи мають бути вручені не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення перевірки (див.п. 77.4. ст. 77 ПК України).

Наказ має містити:

а) інформацію про фактичну підставу проведення відповідної перевірки;

б) реквізити:

вид документа (наказ) і дата; індекс; місце видання або складання; заголовок тексту; текст; підпис керівника; відмітка про погодження; прізвище і номер телефону виконавця. Вбачається, що наказ має бути підписаний керівником саме того органу ДФС, що проводитиме перевірку. Накази набувають чинності з моменту їх реєстрації або в інший термін, передбачений безпосередньо у відповідному наказі. (п. 2.1.7.2.  Наказу ДПА від 1 липня 1998 року № 315).

(Детальніше - Наказ Державної фіскальної служби України від 31 липня 2014 року № 22, яким затверджено Методичні рекомендації щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків.)

Якщо документи не надіслано, чи надіслано всупереч процедури та (або) наказ на проведення перевірки незаконний – недопуск перевіряючих та можливість звернення в адмінсуд.

(Детальніше – Ухвали ВАСУ: 1) від 09.07.2014 р. N К/800/19335/13; 2) від 09.07.2014 р. N К/800/19335/13. Постанова ВСУ у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Foods and Goods L.T.D.)

ІІ. Коли контролюючі органи уже «на порозі» нотаріуса

Перевіряючі мають пред’явити:

1) направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються:

 дата видачі, найменування контролюючого органу;

реквізити наказу про проведення відповідної перевірки;

 найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки;

 посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

2)  копії наказу про проведення перевірки;

3) службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Якщо зазначені документи відсутні чи не у повному обсязі, нотаріус не допускає перевіряючих до перевірки. ( Детальніше – ст. 81 ПК України.)

 

ІІІ. У випадку достатності підстав для перевірки

1. Перевіряючі вправі перевіряти лише правильність обчислення, повноту і своєчасність сплати податку з доходів фізичних осіб. (див.п. 77.3., ст. 77 ПК України)

2. Тривалість перевірки не повинна перевищувати 20 робочих днів. Продовження строків проведення перевірок можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 10 робочих днів.

3. При наданні документів на вимогу перевіряючих нотаріус, перш за все, має додержуватися нотаріальної таємниці.

4.Нотаріус надає перевіряючим виключно його бухгалтерські документи: книгу обліку доходів і витрат, документи, що підтверджують його витрати: платіжні доручення, квитанції про сплату грошових сум, договори і т.п. (за оренду приміщення, купівлю офісної техніки, грат, сейфів, оплату охоронних послуг його робочого приміщення тощо.)

5.Оригінали документів не вилучаються. Отримання перевіряючими копій документів оформляється описом, копії скріплюються підписом нотаріуса.

Нотаріус не вправі пред’являти перевіряючим реєстр вчинення нотаріальних дій, в протилежному випадку це буде розголошенням нотаріальної таємниці.

(Детальніше – ст. 8, 8-1 ЗУ «Про нотаріат», ст. 77, 82, 83, 85 ПК України.)

IV.Оформлення результатів перевірки

Результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та нотаріусом.

1) Акт – у випадку встановлення під час перевірки порушень.

2) Довідка –порушення відсутні.

(Детальніше - ст. 86 ПКУ, наказ Міністерства юстиції України від 14.03.2013  № 395.)

Якщо нотаріус не згоден з актом – він не підлягає оскарженню, оскаржується – податкове повідомлення-рішення, прийняте на основі акту.

(Детальніше - рішення ВАСУ від 18.08.2014 р. N К/800/55634/13, від 09.07.2014 р. N К/800/19335/13.)

  1. Адміністративне та судове оскарження дій чи бездіяльності органів ДФС України (до винесення податкових повідомлень-рішень).

 Письмове заперечення до Акта податкової перевірки подається протягом 5-ти днів від дня його отримання до контролюючого органу (п. 86.7 ст. 86 ПК України);

Територіальний орган ДФС України повинні розглянути заперечення на Акт протягом 5-ти днів, за бажанням платника податків – за його участі.

Судове оскарження дій чи бездіяльності органу ДФС України передбачно ст. 6 КАС України, 75, 81 ПК України та оформляється у вигляді Адміністративного позову про визнання протиправними дій податкового органу щодо проведення перевірки;

Адміністративне оскарження податкових повідомлень-рішень передбачено ст. 56 ПК України.

Оскарження податкових повідомлень-рішень включає в себе дворівневу процедуру оскарження.

 І рівень – первинна скарга подається до ДФС України в АРК/ м. Києва чи м. Севастополя/ області/ округу

ІІ рівень – повторна скарга подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Відмова у прийнятті скарги платника податків забороняється. Реєстрація скарги повинна відбуватися у день її подання або надходження до органу ДФС України.

Адміністративне оскарження податкових повідомлень-рішень:

- 10 календарних днів з дати отримання повідомлення-рішення (ч.56.3 і ч.56.6 ст.56 ПКУ);

- 30 календарних днів (за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, ч. 56.12 ст.56 ПКУ) з дати отримання повідомлення-рішення.

Порядком оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду органами доходів і зборів, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 25.12.2013 р. № 848, (надалі - Порядок № 848) передбачено  порядок оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду органами доходів і зборів.

Відповідно до розділу  ІІІ Порядку № 848 Скарга подається до органу доходів і зборів вищого рівня протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником податків рішення органу доходів і зборів, що оскаржується. У разі коли останній день строків, зазначених у пунктах 3.1, 3.2 та 3.3 цього розділу, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем. Строки подання скарги на рішення органу доходів і зборів можуть бути продовжені за правилами і на підставах, визначених пунктом 102.6 статті 102 глави 9 розділу II Податкового кодексу України.

Відповідно до розділу IV Порядку № 848 Скарга платника податку подається в письмовій формі та має включати таку інформацію:

-  найменування платника податку, його місцезнаходження, податкова адреса для юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання для фізичної особи - платника податків;

            - найменування органу доходів і зборів, яким прийнято оскаржуване рішення, дата і номер, назва та сума податку, збору та/або штрафної (фінансової) санкції;

- підстави, за якими оскаржується рішення, обставини справи, які, на думку заявника, встановлені органом доходів і зборів неправильно чи не встановлені взагалі;

- обґрунтування незгоди платника податків із рішенням органу доходів і зборів з посиланням на норми законодавства;

- суть вимог та клопотань платника податку;

- відомості про повідомлення чи неповідомлення відповідного органу доходів і зборів про подання скарги до органу доходів і зборів вищого рівня;

- відомості про подання чи неподання позовної заяви про оскарження рішення органу доходів і зборів до суду;

- адресу, на яку слід надіслати рішення, прийняте за результатами розгляду скарги;

- перелік документів, які додаються до скарги.

Платник податку може додавати до скарги розрахунки та докази, які він вважає за необхідне надати. Копії документів, які додаються до скарги, повинні бути належним чином засвідчені.

Скарга підписується особою, яка її подає, або її представником, уповноваженим на підписання скарги. Якщо скарга підписується представником платника податків, до неї долучається оригінал або належним чином завірена копія документа, який засвідчує повноваження такого представника відповідно до законодавства.

Розділом V (Порядок подання скарги) Порядку № 848 передбачено наступне:

Скарга може подаватись платником податку особисто або через свого представника чи надсилатись поштою (поштовим відправленням з рекомендованим повідомленням про вручення та описом вкладення).

Платник податків одночасно з поданням скарги органу доходів і зборів вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти про це орган доходів і зборів, який прийняв оскаржуване рішення.

Днем подання платником податків скарги є:

- при безпосередньому поданні скарги - день фактичного отримання скарги органом доходів і зборів;

- при надсиланні скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від платника податків поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

У разі відсутності повідомлення про вручення або відбитка календарного штемпеля відділення поштового зв'язку на поштовому відправленні (конверті, бандеролі), що унеможливлює з'ясування дати отримання відділенням поштового зв'язку скарги, днем подання скарги вважається день надходження скарги до органу доходів і зборів.

Розділ VI Порядку № 848 регламентує права особи, яка подала скаргу:

Особа, яка подала скаргу на рішення органу доходів і зборів, має право:

- особисто викласти аргументи особі, яка перевіряє скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги;

- знайомитися з матеріалами перевірки;

- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом доходів і зборів, який розглядає скаргу;

- користуватися послугами адвоката або представника, оформивши ці повноваження у встановленому законодавством порядку;

- одержати рішення за результатами розгляду скарги;

- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду скарги.

Громадянин має право бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.

Платник податку має право відкликати подану ним скаргу (повністю чи в окремій частині) у будь-який час до прийняття рішення за результатами розгляду скарги. Відкликання скарги проводиться за письмовою заявою.

Розділ VII Порядку № 848 передбачає строк розгляду скарг:

Реєстрація скарги повинна відбуватися в день її надходження до органу доходів і зборів. Відмова у прийнятті скарги платника податків забороняється.

Орган доходів і зборів зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів, наступних за днем отримання скарги платника податків, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Рішення надсилається на адресу, зазначену платником податків у скарзі як адреса, на яку необхідно надіслати рішення за результатами розгляду скарги, а у разі незазначення такої адреси в скарзі - на податкову адресу платника податків.

Керівник органу доходів і зборів (заступник керівника або інша уповноважена посадова особа) може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад двадцятиденний строк, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного абзаці 2 та 3 цього розділу.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника органу доходів і зборів (заступника керівника або іншої уповноваженої посадової особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника органу доходів і зборів (заступника керівника або іншої уповноваженої посадової особи) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку.

Відповідно до п. 56.17 ст. 56 ПК України Процедура адміністративного оскарження закінчується:

- днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк;

- днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги;

- днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику;

- днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, що оскаржувались.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

СУДОВИЙ ПОРЯДОК ОСКАРЖЕННЯ

Судове оскарження податкових повідомлень-рішень.

Керуючись пунктами 56.18, 56.19 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 статті 56 ПК України.

Частина 4 ст. 99 КАС України та п. 56.19 ст. 56 ПК України встановлюється місячний строк для звернення до адміністративного суду з дня закінчення адміністративного оскарження. У листі Вищого адміністративного суду України від 10.02.2011 р. N 203/11/13-11 тлумачиться протиріччя між нормами ч. 56.19 та ч. 56.18 ст. 56 ПК України щодо строку звернення до суду і зазначається – 1095 днів.

Судове оскарження податкових повідомлень-рішень (строки звернення до суду):

- платник податків може звертатися до суду з вимогою щодо протиправності податкового повідомлення-рішення протягом 1095 днів з моменту отримання такого рішення;

- строк продовжується на час досудового врегулювання спору - процедури адміністративного оскарження; строк примусового стягнення податкового боргу - це 1095 днів з дня виникнення податкового боргу.

Застосування нових строків оскарження до суду податкових повідомлень- рішень поширюються на ті податкові повідомлення-рішення, що отримані платником податку починаючи з 1 січня 2011 року. (Лист Вищого адміністративного суду України від 10.02.2011 р. N 203/11/13-11).

Основні нормативно-правові акти:

- Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI;

- Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV;

- Порядок оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду органами доходів і зборів, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 25.12.2013 р. № 848;

- Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984;

- Порядок оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затверджений Міністерством фінансів України від 14.03.2013 р. № 395.

 

                    РОЗДІЛ УІ.  СУДОВА ПРАКТИКА

 

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

18 грудня 2014 року                      Чернігів                           Справа № 825/3909/14

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді                                                                         Смірнової О.Є.,

за участю  секретаря                                                                            Гайдука С.В.,

позивача                                                                                                  ОСОБА_1,

представників відповідача                                                                    Коляди І.В.,

                                                                                                  Коросташовець Я.О.,

       розглянуши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом фізичної особи, що про

водить незалежну професійну діяльність, ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення,

В С Т А Н О В И В:

24.09.2014 ОСОБА_1, як фізична особа, що проводить незалежну професійну діяльність (далі - ОСОБА_1) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові) про:

- визнання протиправною та скасування вимоги ДПІ у м. Чернігові про сплату боргу (недоїмки) від 08.09.2014 № Ф-019;

- визнання протиправним та скасування рішення ДПІ у м. Чернігові про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.09.2014 № 0004581701.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що відповідачем складено акт від 08.09.2014 № 2065/17/НОМЕР_2 «Про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність ОСОБА_1, щодо достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2014» (далі-Акт перевірки), який не відповідає вимогам чинного законодавства та нормам матеріального права, а саме п. 2 ст. 2, ст. 8 та п. 2 ст. 13 Закону України від 08.07.2010 № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

В розділі «Висновок» акта перевірки встановлено заниження за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 суми доходу, на який нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 210 737,08 грн.

На підставі вказаного акта перевірки податковим органом винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.09.2014 № Ф-019, якою визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 73 125,76 грн. та рішення від 18.09.2014 №0004581701 про застосування штрафних санкцій у сумі 8 013,35 грн. за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі -єдиний внесок).

Позивач заперечує проти висновку податкового органу про донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки показник звітності приватного нотаріуса «сума чистого доходу за один місяць» не співпадає з фактичним показниками сум чистого доходу, наведеними у Книзі обліку доходів і витрат за відповідний місяць, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі п. 1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» фізична особа, що проводить незалежну професійну діяльність ОСОБА_1 зареєстрована як платник єдиного соціального внеску та перебуває на обліку в ДПІ у м. Чернігові і відповідно до поданого річного звіту за 2011-2013 роки нею самостійно було нараховано єдиний внесок та сплачено у повному обсязі. Строки сплати єдиного внеску позивач не порушив.

Позивач наголосив на тому, що законодавством визначено, що єдиний внесок не відноситься до податків, так як Податковим кодексом України визначений виключний перелік податків та зборів. Крім того, позивач звернув увагу на те, що в результаті проведеної перевірки суми доходу (прибутку) отриманого від діяльності що підлягає обкладення податком не збільшили, а визнали що вони задекларовані вірно.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, зазначені у позові з наданням додаткових пояснень.

Представники відповідача проти позову заперечили та просили у його задоволенні відмовити, зазначивши, що ДПІ у м. Чернігові діяла в межах, визначених податковим законодавством. Так, перевіркою правильності нарахування єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7 % встановлено порушення пп. 2 п. 1 ст. 7 та п. 11 ст. 8, п. 5 та п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Дані Книги обліку доходів і витрат використовуються самозайнятою особою для заповнення податкової декларації за звітний податковий період. Обсяг фактично отриманого доходу помісячно було визначено податковим органом в ході проведення перевірки на підставі наданої на перевірку Книги обліку доходів і витрат.

На підставі викладеного в запереченнях проти позову, відповідач вважає, що Акт перевірки складено в межах наданих повноважень і компетенції уповноваженими посадовими особами органу доходів і зборів, якими було вчинено всі передбачені заходи щодо проведення перевірки та є необхідними для виконання контролюючими органами покладених на них функцій та завдань відповідно до норм Податкового кодексу України. На думку представників відповідача, податковий орган дійшов правомірного висновку про донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тим, що показник звітності приватного нотаріуса «сума чистого доходу за один місяць» не співпадає з фактичним показниками сум чистого доходу, наведеними у Книзі обліку доходів і витрат за відповідний місяць.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про наступне.

08.02.1999 ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, Обласним управлінням юстиції в Чернігівській області (реєстраційне посвідчення НОМЕР_3), свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю НОМЕР_4 від 20.01.1997, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку - НОМЕР_2. (а. с. 41-44).

Вид діяльності за КВЕД - 74.11.2 - нотаріальна та інша юридична діяльність.

Місце здійснення діяльності ОСОБА_1, як фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю (згідно свідоцтва про державну реєстрацію): АДРЕСА_1

Відповідно, перевіряючи підстави проведення перевірки позивача, судом встановлено, що відповідно до направлень від 18.08.2014 № 2395 та від 21.08.2014 № 2454 начальником відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб та головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб ДПІ у м. Чернігові на підставі вимог пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755, Закону України від 08.07.2010 № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 21-5 проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, ОСОБА_1, про що ДПІ у м. Чернігові складено акт від 08.09.2014 № 2065/17/НОМЕР_2 «Про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, ОСОБА_1, щодо достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2014» (далі- Акт перевірки).

В розділі «Висновок» Акта перевірки встановлено заниження за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 суми доходу, на який нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 210 737,08 грн. та відповідно визначено суму донарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 у сумі 73 125,76 грн. (а. с. 25).

На підставі вказаного Акта перевірки податковим органом винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.09.2014 № Ф-019, в якій вказано суму недоїмки єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 73 125,76 грн. (а. с. 9).

Також, на підставі даного Акту перевірки податковим органом винесено рішення від 18.09.2014 №0004581701 про застосування штрафних санкцій у сумі 8 013,35 грн. за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. (а. с. 10).

Дані вимога та рішення про застосування штрафних санкцій були оскаржені в адміністративному порядку та залишені без змін, а скарги - без задоволення. (а. с. 35-40).

Так, в Акті перевірки вказано,  що перевіркою правильності нарахування єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7 % встановлено порушення пп. 2 п. 1 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 5 та п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Дані Книги обліку доходів і витрат використовуються самозайнятою особою для заповнення податкової декларації за звітний податковий період. Обсяг фактично отриманого доходу помісячно було визначено податковим органом в ході проведення перевірки на підставі наданої на перевірку Книги обліку доходів і витрат.

На думку ДПІ у м. Чернігові єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування донараховано у зв'язку з тим, що показник звітності приватного нотаріуса «сума чистого доходу за один місяць» не співпадає з фактичним показниками сум чистого доходу, наведеними у Книзі обліку доходів і витрат за відповідний місяць.

Досліджуючи підстави викладеного в Акті перевірки висновку, суд аналізує наступні правові норми.

Порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску Визначається Законом України від 08.07.2010 № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).

Згідно із ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Вказаною нормою встановлюються особливості сплати єдиного внеску для різних платників, перелік яких визначений у ст. 4 Закону № 2464. Відповідно до п. 5 ч. 1 зазначеної статті платниками єдиного внеску є особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме нотаріальною діяльністю, та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. Отже, приватні нотаріуси сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Звітним періодом для приватних нотаріусів визначено календарний рік.

Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22-2, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.11.2011 за №1014/18309 та діяла до 03.12.2013.

Пунктом 3.4. даного Порядку передбачено, що фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, самі за себе формують та подають до органів Пенсійного фонду звіт один раз на рік до 01 травня року, наступного за звітним періодом. Звітним періодом для них є календарний рік. Звіт подається за формою згідно з додатком 5 до цього Порядку.

Аналогічне положення міститься і у п. 3.4. Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 454, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України від 20.09.2013 № 1628/24160.

Судом встановлена, що позивачем, податкова звітність сформована на підставі первинних бухгалтерських документів, відображених в Книзі обліку доходів та видатків. Тобто на підставі відповідних господарських операцій складена і подана до податкового органу належна податкова звітність за період, який перевірявся відповідачем, оскільки законодавством врегульоване питання, які документи є підставою для проведення розрахунку.

Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, а саме таблиця 3 Додатку № 5 Порядків подані: за 2011 рік - 29.03.2012, за 2012 рік - 26.04.2013, за 2013 рік - 28.04.2014, тобто у строки, передбачені законодавством України. (а. с. 32-34).

Відповідно до п. 2.5.2 Акта перевірки зазначено, що подання звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відбувалось у встановленому порядку, за встановленою формою та своєчасно. (а. с. 22).

При проведенні перевірки жодних зауважень з боку податкового органу щодо своєчасності та форми подання звітів не висловлено. (а. с. 211).

Суд визнає обґрунтування ДПІ у м. Чернігова щодо права проведення перевірки приватного нотаріуса по нарахуванню єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування нормами п. 14.1.226 ст. 14, ст. 15, п. 178.6 ст. 178 Податкового кодексу України, п. 4 ч. 1 ст. 1, пп. 2 п. 1 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 5, п. 2 та п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», наказів Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 454 та № 455, наведеними в запереченні на позов, однак приходить до висновку про хибності тверджень податкового органу про заниження суми доходу (чистого доходу), на який нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та відповідно заниження суми єдиного внеску за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, виходячи з наступного.

Так, у Висновку Акта перевірки податковим органом вказано, що позивачем занижена сума доходу, на який нараховується єдиний внесок, у розмірі 210 737,08 грн. та відповідно занижена сума єдиного внеску на 73 125,76 грн. При цьому, податковим органом проігноровано механізм формування приватними нотаріусами звітності з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

На підставі ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» було видано:

постанову правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22-2, якою затверджено Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (дана постанова діяла до 03.12.2013) (далі - Порядок № 22-2);

наказ Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 № 454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України від 20.09.2013 № 1628/24160 (далі - Порядок № 454).

Згідно пунктів 3.4. даних Порядків фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, у тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, самі за себе формують та подають до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 1 травня року, наступного за звітним періодом. Звітним періодом для них є календарний рік. Звіт подається за формою згідно з таблицею 3 Додатка № 5 до Порядку. В таблиці 3 в другій графі зазначається сума доходу, заявлена в податковій декларації.

Таким чином, сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок в графі «усього» таблиці 3 Додатка № 5 до Порядку № 454 та Порядку № 22-2 має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.

Отже, позивачем, у визначені законом терміни подані:

-          за 2011 рік складена та подана податкова декларація про майновий стан і доходи, відповідно до якої сума чистого оподатковуваного доходу, який є базою для нарахування єдиного внеску (пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464), становить 224 126,78 грн. (відповідно до п. 2.2.3 Акта перевірки правильності визначення чистого оподатковуваного доходу не встановлено його заниження або завищення) (а. с. 26-27);

- за 2012 рік складена та подана податкова декларація про майновий стан і доходи, відповідно до якої сума чистого оподатковуваного доходу, який є базою для нарахування єдиного внеску (пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464), становить 254 143,38 грн. (відповідно до п. 2.2.3 Акта перевірки правильності визначення чистого оподатковуваного доходу не встановлено його заниження або завищення (а. с. 28-29);

- за 2013 рік складена та подана податкова декларація про майновий стан і доходи, відповідно до якої сума чистого оподатковуваного доходу, який є базою для нарахування єдиного внеску (пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464), становить 1 398 860,08 грн. (відповідно до п. 2.2.3 Акта перевірки правильності визначення чистого оподатковуваного доходу не встановлено його заниження або завищення (а. с. 30-31).

Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що позивачем дотримано вимоги пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464 та п. 3.4 Порядків № 22-2 та № 454, згідно яких у графі 3 таблиці 3 Додатку № 5 вказано як база для нарахування єдиного внеску суму чистого оподатковуваного доходу відповідно до поданих декларацій про майновий стан і доходи. (а. с. 26-31).

На противагу заперечень відповідача, суд також зазначає, що з Акта перевірки вбачається порушення саме податковим органом положень пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464 та п. 3.4. Порядків № 22-2 та № 454, оскільки всупереч встановлення в Акті перевірки факту правильного визначення позивачем чистого оподатковуваного доходу (а. с. 19) податковим органом у таблиці 22 Акта перевірки (а. с. 21,22) вказано непідтверджені суми загального чистого доходу, що свідчить про протиправність нарахування податковим органом єдиного внеску та відповідно протиправність Вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Визнаючи правомірність нарахування та сплати єдиного внеску позивачем, суд також вказує, що Законом України від 04.07.2013 № 406-УІІ було внесено зміни до Закону № 2464, відповідно до яких центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надає роз'яснення з питань застосування законодавства, про збір та ведення обліку єдиного внеску, а Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань взаємодіє в установленому законодавством порядку з центральним органом виконавчої влади.

На виконання вказаної норми Закону № 2464 було видано спільний лист Міністерства доходів та зборів України та Пенсійного фонду України від 27.12.2013 № 21052/5/99-99-17-03-01-16; № 36398/05.10, згідно з яким Міністерство доходів і зборів України та Пенсійний фонд України повідомляє, що консультації з питань ведення Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, включаючи питання заповнення таблиць 5-9 Додатка 4, всіх таблиць Додатка 5, Додатка 6 та Додатка 7 звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкові державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальникам звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.09.2013 за № 1628/2416, надають органи Пенсійного фонду України.

Відповідно до роз'яснення Пенсійного фонду України «Опис формату звіту щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування органами Пенсійного фонду України відповідно до Порядку, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1014/18309, враховуючи зміни постанови правління Пенсійного фонду № 18-1 від 23.06.2011, зміни постанови правління Пенсійного фонду № 24-1 від 10.12.2012» - особи, які забезпечують себе роботою самостійно, тобто займаються незалежною професійною діяльністю, формують та подають звіт згідно з таблицею 3 додатка № 5 до Порядку. У графі 2 таблиці 3 Додатка № 5 «Сума доходу, заявлена в податковій декларації» відображаються в розрізі місяців суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяльності та задекларованого до органу податкової служби за результатами звітного року. При цьому слід зазначити, що у графі 3 таблиці 3 додатка № 5 зазначені особи самостійно визначають суму доходу у розрізі кожного місяця відповідного звітного року».

Подані звіти з єдиного внеску за 2011, 2012, 2013 роки заповнені з урахуванням вказаних вище вимог та відповідають приписам Закону № 2464. Звіти з єдиного внеску подавалися своєчасно, страхові внески сплачувались в повному обсязі. (а. с. 32-34).

Таким чином, на спростування позиції відповідача щодо правомірності дій ДПІ у м. Чернігові щодо застосування для розрахунку недоїмки п. 2 та п. 8 ст. 9 Закону № 2464, суд наголошує на тому, що встановлений механізм визначення суми доходу, на яку нараховується єдиний внесок передбачав, що приватний нотаріус самостійно визначає таку суму доходу кожного місяця. При цьому загальна сума річного доходу, визначена у податковій звітності повинна співпадати із загальними річними показниками Книги обліку доходів і витрат.

У даному випадку, загальна сума річного доходу, визначена у податковій звітності співпадає з загальними річними показниками Книги обліку доходів і витрат, податковим органом жодних зауважень щодо встановленої обставини не висловлено.

В силу Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний соціальний внесок не відноситься до податків, так як Податковим кодексом України визначений виключний перелік податків та зборів.

Відповідно до положень цього Закону єдиний внесок це консолідований страховий внесок сплата якого є обов'язковою з метою забезпечення захисту, у випадках передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Тобто, основним завданням подачі звітів про сплату єдиного внеску є підтвердження страхового стажу та його безперервності, де страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Як вже було зазначено, ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає базою нарахування єдиного внеску - суму доходу (прибутку) отриманого від нотаріальної діяльності, що підлягають обкладенням податком на доходи фізичних осіб. При цьому законодавець передбачає, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). Однак, за розрахунками таблиці 22 Акта перевірки (а. с. 21,22) деякі місяці вийшли з нулями, що за такою довільною, без методичного визначення протиправною логікою, за ці місяці приватний нотаріус не сплачувала б єдиний внесок, і вони б не пішли до страхового стажу, що є прямим порушенням прав позивача на отримання страхового стажу.

Отже, позивачем правильно, з дотриманням всіх вимог чинного законодавства, сформовано зобов'язання із єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

За встановлених обставин, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги ДПІ у м. Чернігові про сплату боргу (недоїмки) від 08.09.2014 № Ф-019 необхідно задовольнити.

Суд також бере до уваги і той факт, що процедура нарахування і сплати фінансових санкцій з єдиного внеску регламентована Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 455, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України від 19.09.2013 № 1622/24154 (далі - Інструкція № 455).

Відповідно до п.7.1 Інструкції, за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Оскільки у даному випадку встановлено відсутність порушення позивачем норм законодавства про єдиний внесок, то відповідно відсутні правові підстави для нарахування штрафних санкцій, тому рішення № 0004581701 про застосування штрафних санкцій суперечить вимогам Інструкції № 455.

Також судом встановлено: в оскаржуваному рішенні № 0004581701 зазначено, що платнику донараховано 0,00 грн. єдиного внеску на загальнодержавне соціальне страхування та при цьому застосовано штрафні санкції в розмірі 8 013,35 грн.

Так, згідно п.7.12 Інструкції № 455 суми штрафів та нарахованої пені включаються до вимоги про сплату недоїмки, якщо їх застосування пов'язано з виникненням та сплатою недоїмки. Натомість, податковим органом у рішенні про застосування штрафних санкцій вказано на те, що дане рішення винесено за порушення, допущені платником єдиного внеску, які зафіксовані у Акті перевірки від 08.09.2014 № 2065/17/НОМЕР_2.

Тобто, податковим органом рішення про застосування штрафних санкцій винесено окремим рішенням, що також є порушенням вимог Інструкції № 455.

Отже, оскільки штрафні санкції розраховуються у відсотковому співвідношенні до розміру донарахованого єдиного внеску на загальнодержавне соціальне страхування, то донарахована в рішенні № 0004581701 сума штрафних санкцій є необґрунтованою. Відтак, рішення про застосування штрафних санкцій підлягає скасуванню.

З огляду на вказаний припис податкового законодавства, суд прийшов до висновку, що суб'єктом владних повноважень порушено пряму норму, якою врегульовано владні управлінські функції та безпідставно внесено до Акта перевірки висновок про те, що позивачем занижена сума доходу, на який нараховується єдиний внесок, у розмірі 210 737,08 грн. та відповідно занижена сума єдиного внеску на 73 125,76 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А згідно з пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватисяКонституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі  182,70 грн., що підтверджується квитанцією від 11.12.2014 № 4563806 (а.с. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 182,70 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.09.2014 № Ф-019.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску 18.09.2014 № 0004581701.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи, що проводить незалежну професійну діяльність ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 182,70 грн.

    Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

    

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   825/3909/14                           Головуючий у 1-й інстанції:   Смірнова О. Є.                                                                                              Суддя-доповідач:  Грибан І.О.

У  Х  В  А  Л  А

Іменем України

29 січня 2015 року                                                                                            м. Київ

               Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

              Головуючий-суддя               Грибан І.О.

              судді                                       Губська О.А.,  Парінов А.Б.

за участі:

              секретар с/з                            Печенюк Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення -

В С Т А Н О В И В:

Позивач як фізична особа, що проводить незалежну професійну діяльність, звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ДПІ у м. Чернігові про сплату боргу (недоїмки) від 08.09.2014 № Ф-019;

- визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ у м. Чернігові про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.09.2014 року № 0004581701.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони в судове засідання на апеляційний розгляд не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги,  колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.  Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини справи, дослідивши   доводи апеляційної скарги та заперечення на неї,  проаналізувавши наявні в справі  докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, та судом першої інстанції встановлено, що відповідно до направлень від 18.08.2014 року № 2395 та від 21.08.2014 року № 2454 начальником відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб та головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб ДПІ у м. Чернігові на підставі вимог пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755, Закону України від 08.07.2010 № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 21-5 проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, ОСОБА_3.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 08.09.2014 року № 2065/17/НОМЕР_2 «Про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, ОСОБА_3, щодо достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2014», в якому зафіксовано, зокрема, порушення позивачем пп. 2 п. 1 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 5 та п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого встановлено заниження позивачем за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 суми доходу, на який нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 210 737,08 грн. та відповідно занижена сума єдиного внеску на 73 125,76 грн.

Зазначений висновок податкового органу ґрунтується на тому, що показник звітності приватного нотаріуса «сума чистого доходу за один місяць» не співпадає з фактичним показниками сум чистого доходу, наведеними у Книзі обліку доходів і витрат за відповідний місяць.

На підставі Акту  перевірки Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.09.2014 року № Ф-019, в якій вказано суму недоїмки єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 73 125,76 грн. та 18.09.2014 року винесено рішення №0004581701 про застосування штрафних санкцій у сумі 8 013,35 грн. за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з правильності формування  позивачем зобов'язання із єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також відсутності правових підстав відповідачем для нарахування штрафних санкцій.

Надаючи правову оцінку обставинам справи колегія суддів звертає увагу на наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464 ( далі - Закон № 2464). Виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI  єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до  пункту 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI    платниками єдиного внеску є, зокрема, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно  п. 2 частини першої ст. 7 та частини одинадцятої ст. 8 Закону N 2464 єдиний внесок для платників, зазначених, зокрема, у п. 5 частини першої ст. 4 Закону N 2464, встановлюється у розмірі 34,7 відсотків суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального єдиного внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом (ч.3 ст.7 Закону № 2464).

Відповідно до ч.2  ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року (ч.8 ст.9 Закону № 2464) .

З викладеного вище вбачається, що сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.

Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22-2, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.11.2011 року  за №1014/18309 та діяла до 08.01.2014 року.

Пунктом 3.4. даного Порядку передбачено, що фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, самі за себе формують та подають до органів Пенсійного фонду звіт один раз на рік до 01 травня року, наступного за звітним періодом. Звітним періодом для них є календарний рік. Звіт подається за формою згідно з додатком 5 до цього Порядку.  В таблиці 3 в другій графі зазначається сума доходу, заявлена в податковій декларації.

Аналогічне положення міститься і у п. 3.4. Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 року № 454.

Тобто, сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок в графі усього таблиці 3 додатка 5 до зазначених вище Порядків має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю Обласним управлінням юстиції в Чернігівській області 08.02.1999 року, свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю № 2515 від 20.01.1997 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку - НОМЕР_2. Вид діяльності за КВЕД - 74.11.2 - нотаріальна та інша юридична діяльність.

Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подані  за відповідні роки у встановленому порядку, за встановленою формою та у строки, передбачені законодавством України. Зазначене також не заперечується відповідачем.

База для нарахування єдиного внеску (сума чистого оподатковуваного доходу) позивачем визначена відповідно до поданих за відповідні роки декларацій про майновий стан і доходи. В Акті перевірки щодо правильності визначення чистого оподатковуваного доходу не встановлено його заниження або завищення.

Щодо посилань апелянта на невідповідність показників звітності приватного нотаріуса «сума чистого доходу за один місяць» з фактичними показниками сум чистого доходу, наведеними у Книзі обліку доходів і витрат за відповідний місяць, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до п. 178.4. ст.178 Податкового кодексу України фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п. 178.6 ст. 178 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час періоду, що перевірявся) фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності.

Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Облік доходів та витрат фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність ведуть у Книзі обліку доходів і витрат, форма та порядок ведення якої затверджені наказом ДПАУ від 24.12.2010 року № 1025 ( втратив чинність 18.10.2013 року).

Згідно із п. 3 Порядку ведення Книги обліку доходів та витрат здійснюється у такому порядку: у графі 1 вказується дата заповнення, у графах 2 та 11 відображається сума нереалізованих товарних запасів, сировини, матеріалів тощо на початок та на кінець звітного податкового періоду (року), яка виводиться в грошовій формі, виходячи із ціни їх придбання, у графі 3 щоденно відображається фактично отримана сума доходу від здійснення діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, тобто наростаючим підсумком.

Відповідно до п.5 Порядку № 1025  дані Книги використовуються самозайнятою особою для заповнення податкової декларації за звітний податковий період (рік).

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що загальна сума річного доходу, вказана у податковій звітності позивача співпадає з загальними річними показниками Книги обліку доходів і витрат.

Тобто, позивачем, податкова звітність сформована на підставі первинних бухгалтерських документів, відображених в Книзі обліку доходів та витрат.

За таких підстав, податковим органом в Акті перевірки  вказано непідтверджені суми загального чистого доходу та останні фактично ґрунтуються на припущеннях, що свідчить про протиправність нарахування податковим органом сум єдиного внеску.

Враховуючи відсутність порушення позивачем норм законодавства про єдиний внесок, то відповідно і відсутні правові підстави для нарахування штрафних санкцій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про не доведеність відповідачем  правомірності прийняття оскаржуваних рішень.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну  скаргу  Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення, а  постанову  Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року -  без змін.

Ухвала  набирає законної сили  з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя                                                                                                О.А.Губська

Суддя                                                                                                А.Б.Парінов

Матеріали цього методичного посібника підготовлені:

приватний нотаріус Варламов О.В.

приватний нотаріус Храпенко Н.В.

приватний нотаріус Суханова Т.О.

приватний нотаріус  Жуковська І.В.

приватний нотаріус   Король О.М.

приватний нотаріус   Собканюк П.Л.



Повернутись до списку всіх новин